ЧИ ВІДРОДИТЬСЯ ІВАНИЧІВСЬКИЙ КОНСЕРВНИЙ?

Алла ЛІСОВА

Те, що безкарно знищили і розбазарили дикі «приватизатори» при потуранні старої влади, хочуть повернути до життя нинішні керівники району.

Усіх, кому доводиться бувати в Іваничах, привертає увагу непривабливого зовнішнього вигляду підприємство, яке щільно прилягає до самої автостанції. Залишки облицювальної плитки на стінах його приміщень, а також подекуди вцілілий мурований паркан вказують на те, що колись тут було щось досить солідне і респектабельне. А був тут консервний завод.
Зараз іваничівці з трудом пригадують, коли востаннє там кипіло виробництво. Хоча гул транспорту під час вивезення обладнання з території підприємства ще не забувся. Тоді, вочевидь, була похована остання надія на те, що консервний завод відродиться.
На початку 90-х років попри економічний занепад у економіці це переробне підприємство випускало чимало видів консервованої продукції. Працювала сучасна лінія по виготовленню кабачкової ікри. На 90 відсотків змонтували обладнання для випуску концентрованих соків, аналогів якого не було в окрузі. Окрім переробки овочів та фруктів, в Іваничах мали приступити до випуску м’ясних консервів. Вітри дикої приватизації принесли у райцентр зміни, гіркі результати яких доводиться пожинати і понині. Внаслідок її державне підприємство “Іваничівський консервний завод” було перетворено у філію відкритого акціонерного товариства ВАТ “Деметра”, головою правління якого стала Валентина Харченко. Під її егіду потрапили аналогічні підприємства з інших райцентрів області. Відтоді, як кажуть колишні працівники заводу, нове керівництво перестало виплачувати заробітну плату. Та й навіть отримати звичайну довідку про заборгованість колишнім робітникам стало проблемно.
Частину людей було скорочено, решта звільнилась, так би мовити, за власним бажанням. Неодноразові звернення робітників до голови правління пані Харченко про виплату заробленого залишались без задоволення. Двоє з них звернулись до суду за захистом порушених прав. Однак, як стало відомо, і досі ці люди залишаються ошуканими. Виконавча служба Іваничівського району після прийняття судом рішення давала позивачам одну відповідь: відповідач неплатоспроможний. А де ж винні? Їх що — нема?
Скривджені робітники, яких фактично було викинуто за борт підприємства, продовжували шукати правди. Зокрема, листи, де повідомлялося, як “з “легкої” руки голови правління В. І.Харченко завод не лише перестав працювати, але й існувати — все обладнання, транспорт знищені і вивезені невідомо куди, а люди залишилися без роботи, зарплати”, отримали колишній голова облдержадміністрації Анатолій Француз і народний депутат України Сергій Слабенко. Невдовзі на підприємство прибула комісія облдержадміністрації, але і після її роботи все залишилося без змін.
Сергій Слабенко, правда, з свого боку, підготував необхідні запити у податкову адміністрацію і прокуратуру області, і вже звідти теж були направлені комісії для перевірки. Але завод як стояв мертвим пам’ятником, так і залишився ним стояти. Колишній голова райдержадміністрації Анатолій Стаднік, як сказали ті, хто з ним працював, не в силі був якось вплинути на нових господарів консервного, адже за пані головою правління стояли досить впливові люди. В останні роки підприємство у центрі селища почало не лише морально тиснути, але й, як констатувала комісія з надзвичайних ситуацій, перетворилося у аварійно небезпечний об’єкт. Однак не завжди навіть голова райдержадміністрації міг потрапити на територію підприємства: приватна власність – зась!
- Ми не налаштовані терпіти таку поведінку і позицію, які зайняло керівництво ВАТ “Деметра” як фактичний власник створеного на заводі дочірнього підприємства “Торгсервіс”, - каже голова Іваничівської райдержадміністрації Віктор Березюк. – Це потенційне сучасне переробне підприємство, на якому раніше трудилось 200 чоловік. Нинішня ситуація нас просто заставляє шукати шляхи для створення нових робочих місць і людей, які могли б інвестувати в нове виробництво, реанімувавши і осучаснивши те, що залишилося.
Як сказав Віктор Березюк, найголовніше, що інвестори є. Це, наприклад, корпорація “Артор” і агропідприємство “Добросин”, які бачать перспективу розвитку переробної галузі у регіоні, добру сировинну базу у тутешніх господарствах. Але проблема в тім, що пані Харченко називає для них такі астрономічні ціни, після чого підприємцям хочеться втекти подалі. Адже на колишньому консервному заводі не лише розібране все обладнання, а й розукомплектовані всі комунікаційні системи. Котли, які вчасно не “законсервували”, починають ржавіти. Єдине, що залишилося, — це добротні склади. Тому-то сміливцю, який відважиться вкласти кошти в Іваничівський консервний, фактично доведеться починати все з нуля.
- Розуміючи це, ми змушені зайняти принципову позицію. Оскільки з керівництвом не можна домовитись по-доброму, доведеться, образно кажучи, оголошувати війну, - заявляє свою підтримку районній владі в даному питанні селищний голова Віктор Віленко. – Більше десяти років колишнє успішне підприємство фактично розвалюється у всіх на очах. Знищені усі комунікації. Відомчу комуналку довелось брати на плечі місцевій владі і самим мешканцям. Нам лише диктувались умови. Тепер із зміною влади у нас з’явилась надія зрушити камінь з місця. Добре, що нас повністю підтримує народний депутат Сергій Слабенко.
Боротьбу почали, так би мовити, з найпростіших, економічних важелів. Власникам заводу змінено земельний податок. Якщо раніше за користування 3,66 гектарами площі, які займає об’єкт, в рік стягувалось 6310 гривень, то тепер доведеться викласти 75725 гривень орендної плати за землю – максимальну процентну ставку від нормативної грошової оцінки площі.
На депутатський запит прокурору області Андрію Гілю стосовно правової оцінки вивезення з консервного заводу всіх основних засобів повідомили, що вони (засоби) у червні 1998 року були передані на Рожищенський консервний завод для комплектації лінії концентрованих соків. І це, стверджували, проводилось у рамках закону, адже ВАТ “Деметра”, правління якого є вищим органом управління дочірнім підприємством, є його фактичним власником і має право основні засоби передавати на будь-яке з підпорядкованих йому об’єктів.
Але ж яким законом передбачено право на знищення підприємства, позбавлення робітників права на працю, на отримання чесно заробленого? Адже, як стало відомо, іваничівцям і досі не виплачена заборгованість у 49 тисяч гривень. І ще одне. Вивезене з Іванич обладнання і устаткування ніяк не послужило процвітанню рожищенців. Акціонери тамтешнього заводу теж звертаються за допомогою, констатуючи подібну ситуацію. У Рожищах спочатку створили СП “Укроль” з поляками. Обладнання як швидко туди завезлось, так і швидко продавалось. Акціонери благально просять власницю зважити на критичну ситуацію на підприємстві і їхнє непросте становище. Чи не стане це черговим гласом волаючого в пустелі? А ті, хто стоїть на сторожі закону, і далі мовчатимуть. го до адміністративної відповідальності. Рішенням Луцького міськрайонного суду чоловіка оштрафовано на... 51 гривню. Батькам потерпілої дівчинки на лікування доведеться витратити грошей у десятки разів більше.