ЯК ПИСАТИ ПРО ПОЛІТИКУ ПО-ЛЮДСЬКИ?

Володимир ЛИС

До парламентських виборів ще нібито далеко, та, як виявилося під час інформаційного семінару «Вибори-2006. Політична палітра України», який відбувся в Національній Спілці журналістів України, це питання цікавить пишучу братію від Івано-Франківська і Луцька до Луганська і Сімферополя.

Насамперед у контексті: що буде новенького під час цих виборів, будуть вони винятково за партійними списками чи знову змішаними, як декотрі політологи пророкують, якою буде конфігурація провладного і опозиційних блоків, якщо вони будуть взагалі?
А першим під час семінару постало питання: «ЗМІ та влада: перші сто днів співпраці». Доповідач — президент Академії української преси Валерій Іванов — провів добросовісний аналіз того, що ж, власне, змінилося? Ну, звісно, не стало «темників». Керівництво країни спілкується з журналістами активніше й довірливіше. Тут, як приклад, — постійні «летючі» прес-конференції прем’єр-міністра Юлії Тимошенко. Водночас — менторський тон в словах багатьох високопосадовців нової влади. І вміння багато сказати і не сказати майже нічого конкретного, що властиве і прем’єру, і віце-прем’єрам. Наводилися приклади і виставлення журналістів з нарад і надто вузької акредитації на певних заходах.
Колеги мої, як виявилося, досить активно дивляться телебачення і слухають радіо. І помітили, що не надто змінилися телеканали «Інтер», «1+1», ІСТV. Подача новин просто стала в багатьох випадках витонченішою, а спотворення дійсної суті фактів таким, що не відразу впадає у вічі.
— А що ви хочете? — сказав у відповідь пан Іванов. — Адже власники цих телеканалів залишилися ті самі. І маніпулювання фактами і громадською думкою триває. Воно не таке помітне, але воно є.
Про те, «як писати про політику по-людськи», спробував розповісти головний редактор «Газеты по-киевски» Вадим Балицький. За плечима в пана Вадима організація цілого ряду газетних проектів, серед яких знамениті свого часу «Всеукраинские ведомости», задушені кучмівською владою за допомогою суду. «Газета по-киевски» створювалася як приватне видання, яке повинне охопити всі сторони столичного життя — від політичного спектру до спеціальної сторінки для тих, хто вдома тримає домашніх тварин, і постійної добірки безплатних оголошень про загублених котів і собачок. Основна ж увага приділяється різноманітним соціальним проблемам — їх висвітлюють аж три відділи редакції.
Що ж до політики, то хоч цей розділ ведеться доволі розкуто і навіть в’їдливо, жодної скарги чи спроби судитися не було. Бо, за словами головного редактора, київські політики розуміють, що хай краще «Газета по-киевски» напише так, як вона пише, аніж не писатиме зовсім.
Та якщо «Газета по-киевски», як мовиться, сама на себе заробляє, то про інші міські газети дбає київська міськрада. Під час зустрічі учасників семінару з заступником міського голови, секретарем Київміськради Володимиром Яловим виявилися цікаві деталі. На три газети — «Столиця», «Хрещатик», «Вечірній Київ», два журнали — «Київ» і «Україна», комунальну радіостанцію і телерадіокомпанію «Київ» міська рада виділила на нинішній рік немало—небагато, а таки 27 мільйонів гривень. Не дивно, що в цих виданнях чимало офіційних матеріалів, вони повинні, як виходило з підтексту розмови, врахувати побажання тих, хто музику замовляє.
Під рубрикою «Політична палітра України» журналістів знайомили з двома партіями — Республіканською (отою, що її очолив колишній керівник «Нафтогазу України» Олег Бойко) і Трудовою партією України. Першу представляв заступник голови, екс-міністр закордонних справ Костянтин Грищенко. Програма і засади цієї партії дуже нагадують іншу Партію — промисловців і підприємців Анатолія Кінаха. Задекларована ідея — підставити плече новій владі, аби вирішувати певні проблеми, і критикувати її помилки — нагадує мету і програмні постулати ще доброго десятка партій. Чи зуміє реалізувати себе талановитий кар’єрний дипломат Грищенко в політиці, покаже, звісно, час. Що ж до партії Михайла Сироти, то про її намагання знайти своє місце в політичному спектрі України ми вже писали під час приїзду її лідера до Луцька.
Озвучуючи позицію Національної Cпілки журналістів України щодо захисту інтересів преси, її голова Ігор Лубченко обіцяв підтримку в разі будь-яких посягань на права журналістів. У той же час радив бути активнішим самим у відстоюванні цих прав. Роздержавлення преси неминуче, констатував він, але воно розраховане на два роки, про що і йдеться в плані, розісланому в обласні організації Спілки і ЗМІ. Втім, на семінарі виявилася доволі сумна тенденція регіональної преси — більшість її представників і керівників не уявляють, як це можна відстоювати власні позиції і не піддаватися тиску влади — чи то колишньої, чи нинішньої. І на слова автора цих рядків, які я ілюстрував прикладом нашої газети, що таки можна, почув репліку: чи то у вас керівництво області не таке, чи не така газета. Отож, в нових умовах в українській журналістиці спостерігається дві тенденції — віра в те, що щось таки змінилося і преса може бути вільною, і що слова — одне, а реальність — інше, тому треба по-новому пристосуватися.
До речі, відповіді на запитання про те, якими ж будуть наступні вибори, журналісти, учасники семінару, поки що не отримали.