БРАТИ УРОКИ У ЖИТТЯ

Олександр ПИРОЖИК

До постаті луцького міського голови Антона Кривицького можна ставитися по-різному. Він належить до когорти тих, про кого один із середньовічних філософів слушно зауважив: той не особистість, хто не має ворогів. Напередодні 60-річного ювілею, який Антон Федорович відзначає завтра, 8 червня, ми вирішили оцінити зроблене ним не з позицій політики, а з точки зору того, що вимагає життя.

— Все свідоме життя я прожив серед людей, — сказав Антон Федорович, — мені поталанило, що на моєму шляху траплялися ініціативні, передові люди, у яких можна було повчитися. Батьки — Федір Антонович і Парасковія Михайлівна — навчили мене дорожити такими цінностями, як честь і совість, відчувати чуже горе, любити свій край і ближніх. Доля подарувала мені нагоду працювати з такими авторитетними людьми, як Борис Свенцицький, Володимир Федоров, Іван Фурів, Володимир Жибров… Це дуже різні люди, але в кожного було те, що варто було запозичити. Їхні уроки я об’єднав у свою власну систему керівництва.
— І які ж основні принципи цієї системи?
— Завжди бачити перспективу в тому, що робиш. Головне для керівника — дивитись у завтрашній день, не жити сьогоднішнім. Інакше безнадійно відстанеш від життя. Другий урок — це відповідальність за те, на що зважився. Бо жодна справа не закінчується лише прийняттям рішення. Це біда багатьох керівників, які вважають, що підписав розпорядження — і воно буде виконане. Насправді до цього треба докласти ще чимало зусиль — матеріальних, фінансових, організаційних... Третє — це довіра до людей і водночас вимогливість до підлеглих. Переконаний: безвихідних ситуацій не буває, бувають ті, хто не хоче знайти вихід. А життя завжди дає такий шанс.
— Чимало простих лучан йдуть до вас за допомогою. Чи вдається їм розчулити міського голову?
— Постійна робота з людьми робить психологом. Мені часто достатньо лише глянути на людину — і я бачу, чи дійсно в неї біда. Таким намагаюся допомогти завжди. Для тих, хто опинився за межею виживання, запровадили муніципальну програму подолання бідності. Вирішили не розпорошувати кошти, а дати їх саме тим, хто в першу чергу потребує. Є сім’ї, яким держава зобов’язана допомогти. Є й прохачі, які йдуть до мерії з надуманими проблемами. Якісь моменти ми відкидаємо, а те, що дійсно треба вирішувати, вирішуємо.
— У вас бувають безсонні ночі?
— Їх було дуже багато. Особливо в минулі роки, коли були проблеми з енергоносіями, невиплатами зарплат. Бувало, всю ніч шукав вихід із ситуації і на ранок рішення таки знаходилося. В таких випадках найбільше цінуєш команду людей, із якою можна порадитися. Дехто дорікає, що я не оновлюю команди. Це не так, до того ж, суть справи не в зміні команди, а в тому, чи вона здатна змінюватися відповідно до нових вимог життя, чи має відчуття часу і перспективи.
— Владу критикували завжди. Як за останні 10 років змінилися акценти критики?
— Коли в інших містах були проблеми, яких не мав Луцьк, критики було менше. Тепер, коли ми досягли певного рівня комфорту, зросли й потреби та вимоги людей. Раніше всі хотіли, щоб гаряча вода була постійно, тепер хочуть, щоб вона була якісна. У нас ніколи не було проблем із транспортом, сьогодні й тут лунає критика: людям хочеться не просто їхати, а їхати з комфортом. Я вважаю це нормальним явищем. Усе-таки достаток у більшості хай поволі, але зростає, зростають і запити.
— А чим зі зробленого не задоволені ви?
— Тим, що не все із задуманого вдалося зробити. Є відповідні знання, досвід, бажання, можливості і потреби. Не вистачає фінансів. Так склалося, що в цьому плані нинішній рік найважчий для громади. Практично не залишається коштів на розвиток міста, підвищення його капіталоємкості, створення додаткових ментальних цінностей. Це мене засмучує. Дуже легко все проїсти, а як потім надолужити? Скажу чесно: якби ми хоч рік-два попрацювали не на повну силу, втратили б ініціативу. Зважте: в Луцьку немає зони пріоритетного розвитку, але місто входить у першу десятку в державі за кількістю інвестицій на душу населення. А інвестори — люди розумні, вони бачать, де працюють на перспективу...
— Як оцінюєте теперішню суспільно-політичну обстановку в краї?
— Заміна кадрів, що відбулася, на мій погляд, дещо пригальмовує темпи загального розвитку. На Волині люди організовані, кадри традиційно дуже сильні. Якщо нова влада не зуміє правильно зорієнтуватися і очолити процес розвитку регіону, поступово вона розтратить те, що вже маємо. Наша область ніколи не пасла задніх. Хай ми і не промисловий гігант, але рівень культури виробництва на душу населення в нас дуже високий, економічна активність одна з найвищих. За кількістю торговельних площ на душу населення ми продовжуємо утримувати першість в Україні. Збудовано торговельні комплекси по 6—16 тисяч квадратних метрів площ. Підшуковуємо місце під будівництво ще одного гіпермаркету — для господарчих товарів. Це і наші місцеві, й столичні, і навіть московські інвестори. Ці люди самоорганізовуються і працюють незалежно від влади. Влада може лише прискорити чи сповільнити процеси, що відбуваються.
— Ходять чутки про можливу відставку міського голови?
— А хіба хтось цього вимагає? Громада, яка мене обирала? Скажу однозначно: у відставку я не збираюся. Як на мене, це питання занадто політизоване. Впевнений: був би слабенький мер — його не зачіпали б. Узагалі ж, це проблема нашої політичної еліти: амбіції ставляться вище від загальної справи.
— Нещодавно ви обмовилися, що можете піти на ще один термін...
— До наступних виборів мера ще дуже багато часу. Рішення з цього приводу я прийму пізніше. Зважу, яка буде економічна, політична ситуація. Єдине, що вже зараз бачу: незалежно від того, чи піду я знову на вибори, претендентів на посаду мера буде дуже багато. В 1998 році їх було два, у 2002 — шість, у 2006-му буде кільканадцять. Сьогодні набагато легше працювати, ніж у попередні строки.
— До чого б хотіли закликати лучан?
— До більшої активності. Маємо зрозуміти: тільки в єдності дій влади і громади можна досягти нових успіхів. Найбільший резерв, який у місті ще не задіяно на повну силу, — це резерв активності громади. Не будьте байдужими, починайте любити Луцьк зі своєї оселі, подвір’я, вулиці...