В затишному залі в пансіонаті “Шацькі озера” на березі Світязя присутні раптом відчули, що Україна таки велика держава. І не тільки тому, що учасники першої міжнародної науково-практичної конференції “Актуальні проблеми регіонального розвитку в контексті європейської інтеграції” представляли справді майже всі регіони нашої держави — від Волині до Чернівців, Одеси і Донецька й навіть три польські вищі школи та ще й Болгарію. Під час доповідей і виступів на пленарному і секційних засіданнях конференції, організатором якої виступив Волинський інститут економіки та менеджменту, у словах і на слайдах поставлено справді велике розмаїття українських регіонів, з усіма особливостями їхнього теперішнього, розвитку і перспектив. А все разом взяте й побачене проектувалося на задекларовану і, треба сказати, доволі-таки плідно реалізовану мету конференції — узагальнення реальних можливостей консолідації регіонів України та перспектив їх входження до Європейського Союзу, розроблення рекомендацій щодо розвитку міжрегіонального співробітництва в аспекті процесів європейської інтеграції. — А що реально “світить” такому регіону, як Волинь, від вступу України до Євросоюзу?— прямісінько в лоб запитав кореспондент “Волині”, наслухавшись розумних наукових міркувань у відомого маестро соціальних і політичних передбачень, першого заступника директора Національного інституту стратегічних досліджень при Президенті України Олександра Власюка. — Я не буду говорити, що “світить” регіону після вступу України в Євросоюз,— відповів Олександр Степанович. — Я скажу, що зараз на регіони покладається основна робота в цьому напрямку. На центральному державному рівні прийнято необхідні постанови, готуються до підписання ряд законів. Очікується реальна робота по інтеграції до ЄС саме на рівні регіонів, на моделях транскордонного співробітництва. Тут мають активізуватися, крім економічних, і культурні, й освітні зв’язки. А ось колега пана Власюка, також заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень 3ахарій Верналій вважає, що утворення єврорегіонів було передчасним. Утворення, подібне до єврорегіону, повинно спочатку визріти. Досі по суті кожне транскордонне співробітництво не закладалося в державному бюджеті. Тепер же потрібно виключити підтримку за рахунок держави комерційних проектів у цьому напрямку, що спостерігалося раніше. На конференції порушувалося й інше важливе питання: місцева влада повинна мати значні повноваження в міжнародних відносинах, чого раніше також не було. “Соціально-економічний розвиток регіонів України: тенденції та стратегічні пріоритети”, “Людський розвиток у регіональному вимірі”, “Конференція регіональних моделей в Україні і ЄС”, “Інноваційно-інвестиційна сфера України: стан і перспективи розвитку” — це лише теми кількох доповідей, з якими виступили той же професор Захарій Варналій, член-кореспондент Національної Академії наук України, заступник директора Інституту демократії та соціальних досліджень, один з провідних вчених-демографів Елла Лібанова, президент Асоціації сприяння європейській інтеграції професор Київського національного економічного університету Віктор Чужиков, директор Донецького філіалу Націнституту стратегічних досліджень професор Юрій Макогон. Настороженість викликала основна теза з доповіді пана Варналія: диспропорції в розвитку регіонів збільшуються і тому, не гаючись, треба будувати активну державну політику подолання цих диспропорцій. А другий його основний висновок з аналізу стану регіонів України викликав спочатку посмішку: треба берегти чоловіків, які проживають на теренах України. Але він швидко пригасив ці посмішки, проілюструвавши прикладами того, що втрачає економіка держави від того, що йдуть з життя (небезпечна тенденція) молоді, працездатні чоловіки. Ще одна хвиля пробігла залом, коли Юрій Макогон назвав у числі найбільших інвесторів української економіки, у тому числі й регіонів, поряд із США, Великобританією, Німеччиною, Швейцарією такі країни, як Кіпр і Віргінські острови. — А чого ви смієтеся?— сказав пан Макогон. — Це ж добре, що звідти йдуть в Україну кошти. Це ж повертаються з тих офшорних зон гроші, які повивозили з України наші олігархи, і тепер вони починають на нас працювати. Бо ті, хто вивозив, починають розуміти, що нема ніякої їм користі, коли вони там лежать, або навіть без користі примножуються, про що відомо одному лише олігарху, який їх украв. А ось польські учасники конференції, такі, як Ян Телюс з Вищої школи управління регіональною економікою та туризмом у місті Кельце, Ян Хойка, ректор Вищої економічної школи з міста Стальова Воля, Януш Мерскі з Вищої економічної школи у Варшаві, ділилися досвідом подолання диспропорцій в розвитку бізнесу тамтешніх регіонів, зокрема туристичного. На запитання ж, що було найважчим у трансформації Польщі соціалістичної в Польщу сучасну, ринкову, пан Хойка відповів: — Усвідомлення того, що свобода в економічній діяльності не є анархією, де нібито все дозволено, де можна діяти за якимись своїми правилами. Як же Україна йде шляхом повторення помилок і випробувань, що їх сама собі й створює, стало зрозуміло із виступу болгарського правознавця Іллі Ілієва. Виявляється, там теж діяв держкомітет з туризму. Потім його перетворили в департамент міністерства економіки. А потім туризм підпорядкували, як і в нас, міністерству культури. Але от що було незрозуміло болгарському професору, так це те, що в нас можуть по-різному трактувати і пристосовувати до обставин той чи інший закон. З тривогою на конференції говорили про таку небезпечну тенденцію, як зростання самоізоляції регіонів України, коли їх господарські комплекси починають замикатися самі на собі, як дедалі відчутнішими стають дезінтеграційні процеси всередині самої держави України. Як їх подолати, понад 150 науковців і практиків з України та Польщі пропонують у рекомендаціях для центральної і регіональної влади. От тільки шкода, що на конференції не було жодного керівника чи хоча б представника влади в області, хоча в програмі конференції вони значилися і серед доповідачів, і серед виступаючих.
