Вдруге помаранчеву Америку Олегу Мушкевичу довелося спостерігати під час інавгурації американського Президента...
Олександр ПИРОЖИК
“СЛІЗНА” ІНАВГУРАЦІЯ БУША Вдруге помаранчеву Америку Олегу Мушкевичу довелося спостерігати під час інавгурації американського Президента. У Вашингтоні проходили масові протестні акції — і теж проти фальсифікацій останніх президентських виборів. — Ну просто, як на Банковій, під Адміністрацією, — порівнює Олег. — Усім перехожим “антибушмени” роздавали жовто-гарячі значки, наклейки, стрічки з написами: “Доб’ємося чесних виборів, як у Києві!”. Стало дуже нагадувати Майдан. Поступово акція перетворилася для маніфестантів у справжнє “свято зі сльозами на очах”. Вони намагалися продертися крізь огорожу поближче до головного героя дійства. У руках тримали плакати: “Геть війська з Іраку!”, “Буш — брехун!”, “Не наш президент!”. Поліціянти щедро поливали їх сльозогінним газом, роблячи гасло “Поліція з народом!” зовсім не актуальним. Більше пощастило американцям, що практикували т.зв. “лежачі протести” — їх не чіпали. На деяких бічних вулицях молодь, вимастившись у червону фарбу, лягала на асфальт і перекривала рух транспорту, вдаючи з себе убитих та вигукуючи гасла на кшталт: “Гей, Буш, ти полічив, скільки нині діток вбив?!”. І хоча війна остогидла всім, протести, як відомо, закінчилися безрезультатно. Не спорожніла площа перед Білим домом і після інавгурації. Тут щодня можна бачити “стаціонарних пікетувальників”, — справжніх професіоналів “протестної справи”. Пожертвувавши певну суму, можна тут же замовити потрібний напис, придумати гасло, — і ці люди допоможуть пікетувати Білий дім. Самі американці вважають це нормальним явищем — у них щодня знаходяться бажаючі проти чогось чи когось протестувати.
ЗУСТРІЧІ З НОВОЮ ВЛАДОЮ Весна почалася першим офіційним візитом до США високопосадовця нової української влади — міністра закордонних справ Бориса Тарасюка. 10-го березня біля пам’ятника Тарасу Шевченку у Вашингтоні зібралися українці, щоб вклонитися Кобзареві та зустрітися з Тарасюком. Однак його виступ багатьох розчарував. Усі сподівалися почути з вуст міністра програмні заяви про захист інтересів українців за кордоном, але той, чемно подякувавши діаспорянам за допомогу, уникнув конкретики. “Коли ми готувалися перемогти, теж збиралися в Києві біля пам’ятника Шевченку, радилися. Він нас надихав…”. І весь виступ у такому ж дусі. І Рєзнік досі при посаді… Ющенко виступав біля пам’ятника Шевченку 6 квітня. Президент таки вдавався до конкретики. Відреагував і на запитання, чому досі ОУН-УПА в Україні офіційно не визнані воюючою стороною? Сказав, що УПА — це герої, які боронили свою землю від завойовників. — Усі міжнародні спостерігачі зі США, які власним коштом їхали під час останніх виборів в Україну, — це нащадки учасників визвольних змагань, — розповідає далі Олег. — Чудовий приклад — родина Кривуцьких, Іван та Марта. Його батько, дід і троє рідних стриїв (дядьків — О.П.) воювали в УПА, захищаючи рідне Надсяння від різноколірних окупантів, пережили тюрми і заслання. Богдан Ясінський, батько Марти та її сестри Ірини, був вояком Першої дивізії Української Національної Армії, виховав доньок українками. Вони за першим же покликом, покинувши працю, зголосилися бути спостерігачами у Кіровограді, тривалий час пробули на Майдані. Боролися за державу, яка до цих пір так і не реабілітувала їхніх батьків... В таборі смерті “Аушвіц”, де поневірявся батько Ющенка, був так званий “український блок” — №6. Тут загинули близько ста тисяч українців, серед яких були замордовані і двоє рідних братів Степана Бандери — Василь і Олександр. Можливо, всі вони загинули, щоб залишився жити військовополонений, рядовий радянської армії, українець Андрій Ющенко, щоб у нього міг народитися син. Якого ще примирення потрібно? На урочистостях, присвячених 60-й річниці визволення Аушвіца, за участю Віктора Ющенка тут були встановлені меморіальні таблиці пам’яті британських, французьких та російських в’язнів. Чому ж тоді в Аушвіці, як і в сотнях інших млинах смерті, досі не встановлено пропам’ятної таблиці українською мовою? Шануймо хоча б свою рідну кров... Нерозуміння українців у світі викликає й нерішучість нової влади у здійсненні люстраційних процесів. На ті ж граблі наступаємо... Багато з тих, хто фальсифікував вибори, продовжують залишатися при посадах. Прості люди, яких перед виборами ламали, зневажали, цього не розуміють. Під час візиту Ющенка до США Олег познайомився з мамою Мирослави Гонгадзе, щирою українкою пані Ольгою. Вона землячка його матері, родом із Тернопільщини. Її внучки — Нана та Соломійка — улюблениці української громади Вашингтона. Тема повернення в Україну для цієї родини дуже болісна. Вочевидь, Мирослава теж бачить половинчастість дій нової влади.
МІНИ ПОЛІТИЧНИХ ВИГОД Ющенку випала дуже невдячна історична місія. Треба відновлювати як авторитет країни, так і її виробничий потенціал, який до нього безкарно розкрадали. Ющенко робить розрахунок на допомогу західних країн. Поки Україна ще в моді, цей момент дійсно треба використати. Як кажуть самі американці: “Ви ще маєте кілька хвилин, поки світ вас хоче слухати ”... Українському Президенту роздають великі обіцянки, але, зрозуміло, не за просто так. Навзаєм заможні американці хочуть мати власність в Україні й шукають політичну вигоду. Славу переможця Віктора Ющенка по максимуму намагаються використати різні політичні сили в усьому світі, щоб зробити на цьому піар для себе. Скажімо, зустрічається Ющенко з конгресменами від Демократичної партії — отримує від них орден “За хоробрість”. І під цим “соусом” демократи пропагують: ви перемогли фальсифікацію, ми з вами солідарні, бо самі боремося з фальсифікацією, до якої вдаються республіканці на чолі з родиною Буша. На зустрічі українського Президента з лідером республіканців — те ж саме. Буш вітає Ющенка з перемогою демократії в Україні, наголошуючи на успіхах найпередовішої в світі американської демократії, якій, із його слів, Америка має передусім завдячувати республіканцям. І при цьому не забуває кинути докір у бік демократів, які нібито своїм лібералізмом хочуть послабити американські цінності. У свою чергу, Президент Польщі Алєксандр Кваснєвський просить у США введення безвізового режиму для поляків, заявляючи, що демократія в Україні перемогла лише завдяки допомозі Польщі. Українську націю знову хочуть зробити розмінною монетою для отримання політичних баришів. Часто наша зовнішня політика — це намагання всім догодити. Але ми забуваємо: тих, хто хоче усім догодити, зрештою всі й зненавидять.
УКРАЇНА МУСИТЬ СТАТИ УКРАЇНСЬКОЮ Провівши майже півроку в Америці, Олег Мушкевич усвідомив усю глибину істини: ніхто нам ніколи не допоможе, якщо ми не допоможемо собі самі. Сильна Україна з незалежною політикою, каже він, не потрібна ні полякам, ні німцям, ні американцям, ні тим більше росіянам. Вона потрібна нам, українцям. Побачене й почуте в Америці дало можливість дещо по-іншому поглянути на речі, які відбуваються в Україні. Недаремно кажуть, що зі сторони видніше. Олег стверджує, що в діаспорі краще навчилися долати заразу яничарства, яка розповзається світом, прикрившись прапором інтернаціоналізму, вони більш вільні від національної байдужості. Українці в діаспорі намагаються за будь-яку ціну зберегти українське. Асиміляції можна протистояти, було б бажання. Прикладом є родина Ігоря Гавдяка — голови Української Координаційної ради США. Ігор родом з Дрогобича, з родини священика, емігрував ще зовсім юним. Його дружина Наталка — ірландка, але чудово вивчила українську мову, якою розмовляє ліпше, ніж багато хто в Києві. Мають троє дітей — усі володіють українською. Найменша внучка, 4-річна Софійка, теж залюбки. — У нас монорасова держава, з потужними народними традиціями титульної нації, — завершує роздуми Олег Мушкевич. — Тому немає бага- тьох проблем, які мусить долати Америка. У нас більша внутрішня свобода, порівняно з американцями. Лишень треба стати господарями на своїй землі, мати власний гонор, а не зазирати в рот чужинцям. Людям вже набридло чекати, коли нарешті владці почнуть дивитися на світ українськими очима.
