Фронтмен гурту «Фіолет»: «Альбом «Аврора» про тих, кого вважали невдахами, але вони вперто йшли за своїми мріями»

Восени 2009-го хлопці зібралися, щоб грати музику для себе, а вже сьогодні цей колектив — один із найпопулярніших в Україні. Три студійні альбоми, чотири всеукраїнські тури, виступи за кордоном, фестивалі, концерти та активна фан-спільнота. «Фіолетові» пісні – щирі й емоційні, звучать і в молодіжних телесеріалах.

– Сергію, минулої осені вийшла ваша спільна з гуртом «Kozak System» композиція «У осені очі твої» і завоювала велику прихильність. Знову осінь, не можу не запитати: чому віддали «козакам» такий романтичний вірш? І про кого його писали? Адже там – про невзаємну любов?

– Ці поетичні рядки я виклав на своїх сторінках у соцмережах. «Козаки» їх вподобали, я спробував написати приспів і все вийшло. Це один із вкрай небагатьох випадків, коли вірш став піснею. Зазвичай, це абсолютно різні речі – писати поезію і писати пісні. Важко достеменно пригадати емоції тих днів і настроїв, які надихнули на ті рядки, проте я точно можу сказати, що в них значно більше справжньої любові, ніж здається на перший погляд.

– Слухала вашу «Нірванабуде». Трохи важкувата, але цікава. Тож чому ваші двоє проти всіх? І чи знайшли ви свою нірвану в якомусь із міст: Дубні, Луцьку чи Києві?

– Я так розумію, мова про наш міні-альбом «True Love», дещо важчий за звучанням – остання повноцінна студійна робота, зроблена ще в Луцьку. «Двоє проти всіх» – назва символічна, це не так протиставлення себе світові, як відчуття, коли ти і твоя найближча людина – окремий світ, котрий живе своїм паралельним до реальності життям. А #нірванабуде – це хештег, котрий ми юзаємо в соцмережах для означення того, що все в нас попереду. Щодо нірвани міської, то і рідне Дубно, де народився, і рідний Луцьк, де формувався, і вже рідний Київ, в якому живу понад три роки, – гармонійні пазли цільної картинки мого життя, котрі доповнюють одне одного і кожне по-своєму дає проявити свої інколи абсолютно неочікувані потаємні сторони.

Альбом "Аврора" - присвята всім тим, кого ще вчора вважали невдахами, непопулярними у школі чи універі, хто не здався і вперто йшов за своїми мріями в прийдешнє. Іноді так почувався і я, але ніколи не забував, що шлях навіть до перших своїх вершин складається з випробувань, розчарувань і зневіри. 

– Чудово, що співаєте вірші поетів-шістдесятників у альбомі, що так і називається «Навірші», але ваша власна поезія теж яскрава, з цікавими метафорами і надривом емоцій: «Любов крутить світом, зупиняє мости...», «Тиша мовчить пустотою…» На концерті у Києві ви казали, що слів у житті і творчості не вибираєте... То як вони з'являються – слова? Знаю, що часом буває й так: «Я просто вийшов по хліб». Чи вся поезія стає піснями?

– Вже згадував, що коли пишу вірші – пишу вірші, коли пісні – отже, пісні. Останні приходять в голову з мелодикою, ритмікою і словесним рядом, який я відразу фіксую або на диктофон, або в нотатник. Добра частина наших пісень народилася в концертних мандрах. Вони особливо меткі, бо дуже вдало фіксують плинність миті, яку проживаєш вже і зараз. Деяким пісням потрібен час, за який ти їх викохуєш до того стану, коли вони готові зажити своїм персональним життям.

– Трохи про «Аврору», з якою збираєтеся в тур по Україні. Що є головним меседжем цього альбому?

– Він наскрізь пронизаний нашим відчуттям естетики світла і життєствердної енергії. А ще, і це дуже важливо, ця робота є присвятою всім тим, кого ще вчора вважали невдахами, непопулярними у школі чи універі, але хто, на противагу всьому, не здався і вперто йшов за своїми мріями в прийдешнє. Іноді так почувався і я, але ніколи не забував, що шлях навіть до перших своїх вершин складається з випробувань, розчарувань і зневіри.

– Ви дійшли до фіналу «Х-Фактора», пройшли тренувальний табір, чому прийшли знову на цей конкурс?

– Є речі, про які не хочеться говорити. Інколи ти робиш помилки, але важливо не дати потім цим помилкам «зробити» тебе. Давайте краще поговоримо про новий альбом гурту Muse, – усміхається Сергій.

– Імпонує те, що Muse відмовляються співати під фонограму, але поговорімо про вашу творчість. Композиції «Вона моя», «Кохана», «Тиша» (до речі, остання ввійшла в топ-10 найпопулярніших пісень) – те, що стане хітами. Ваші пісні у молодіжному серіалі «Школа» більше вас популяризують, ніж участь у конкурсах. Як це – звучати у фільмі?

– Поява наших треків у телесеріалах та телешоу – це серйозна підтримка популяризації нашої творчості, хто б і скільки не говорив, що ТБ програло війну інтернету остаточно. Інколи пропозиції від каналів прилітають самі, інколи дружні стосунки дозволяють презентувати ту чи іншу пісню. Наразі ми цим майже не заробляємо, розглядаємо як капіталовкладення в нашу медійність.

– 9 років тому на День музики почався старт «Фіолету», чи змінилося забарвлення вашої музики за цей час?

– «Фіолет» змінився. Подорослішав, моментами поважчав. Розширилося коло тем і посилів, суттєво виросла фан-база. Змінилися обличчя і змінився я. З аматорів ми перетворюємося на професіоналів, які, проте, не забувають, що формати – форматами, а музика – це найперше діалог із собою, а вже тоді – зі світом. Якщо не любитимеш її, то навряд чи полюбить і слухач.

– Сергію, ви якось обмовилися, що дівчина, яку разів зо п'ять хлопець приводив на концерти «Фіолету», стала вашою дружиною. Яка пісня створила ваше кохання?

– Важко сказати про пісню, але моя майбутня дружина влетіла вихором у моє життя восени 2013-го, після акустичного концерту в одному з клубів на Хрещатику. Перші наші побачення фактично відбувалися на революційному Майдані Незалежності. Не знаю, що там буде далі, але якби не «Фіолет», навряд чи зустрів би я жінку свого життя.

– Знаю вас і як одного із найначитаніших сучасних співаків. Тож яку книгу щойно прочитали?

– Серед останніх – нові романи французів Бегбедера та Вербера, які нещодавно вийшли в українському перекладі. Зараз читаю спільну роботу Стівена та Оуена Кінгів «Сплячі красуні». Між тим, готую до видання свій дебютний роман. Але про це – іншим разом.

 Фото: Лора Молодець, Андрій Корінь, Гера Суліков