ВЛАДА ПОВИННА СЛУХАТИ ЛЮДЕЙ

Галина СВІТЛІКОВСЬКА

Впродовж двох годин голова обласної ради відповідав на запитання читачів «Волині». За цей час Василь Павлович Дмитрук встиг поспілкуватися майже з трьома десятками людей — різного віку, з різних районів, тими, хто звертався з наболілими громадськими проблемами, і з власними бідами.

Чому не працює закон?
«Пряма лінія» — найдостовірніший барометр громадської думки. У живій розмові є все: і оцінка роботи влади, і настрій людей, і їхнє бачення вирішення проблем. Саме тому голова обласної ради не тільки відповідав на запитання, а й уважно вислуховував зауваження, пропозиції, побажання, брав їх на замітку.
— Турбує лучанин Анатолій Семенюк. Минулого разу під час «прямої лінії» я задавав вам запитання про засилля приїжджих міліцейських кадрів, які претендували на квартири у Луцьку. Тоді влада втрутилася і «варягам» житла не дісталося. Сьогодні хочу запитати, як ви, Василю Павловичу, розцінюєте затяжний конфлікт між головою облдержадміністрації і прокуратурою, що має відверто майданний, а не правовий характер.
— Конфлікт оцінюю негативно. Треба або обом сторонам розглянути спірні питання і шукати способу вирішення проблем, або чекати рішення вищих органів, оскільки такі питання — це прерогатива Президента і Генпрокурора. Саме їм передані на розгляд матеріали про результати перевірки в області. Якщо факти і звинувачення підтвердяться — то відповідні висновки будуть.
— У мене до вас ще одне запитання. У свій час багато розмов велося про «прихватизацію», скуповування за безцінь важливих господарських об’єктів. Чи не варто зараз під егідою відповідних депутатських комісій проаналізувати, як це відбувалося, і скільки область втратила від подібних оборудок, та навести порядок?
— Це дуже складні процеси як на рівні держави, так і області. Виправляти ситуацію силовими методами навряд чи можливо. Пам’ятаєте, спочатку уряд вів мову про великий перелік підприємств, які могли бути приватизовані з порушенням закону. А потім було переглянуто такий підхід. І на «міні-Давосі», який нещодавно проходив у Києві, Президент, виступаючи перед зарубіжними інвесторами, наголошував, що «ревізія» приватизаційних процесів стосується лише окремих стратегічно важливих підприємств. Зважено мусимо підходити до цих питань і в області. У нас, наприклад, у Володимир-Волинському районі відбувся схід селян, на якому було прийнято звернення про те, щоб переглянути хід приватизації Володимир-Волинського цукрового заводу, Володимир-Волинського комбікормового заводу, деяких інших підприємств. Я дав доручення відповідним органам провести перевірку і зробити обгрунтований висновок: чи дотримані норми чинного законодавства при приватизації. Тільки тоді можна буде вести предметну розмову. А загалом вирішити це питання у правовому відношенні можна лише через суд.
— З села Романів Луцького району говорить пенсіонер Микола Семенюк. Скажіть, будь ласка, чому сільська рада, реєструючи підприємців на своїй території, не скеровує розвиток малого бізнесу в інтересах громади. Скажімо, була у селі лазня — віддали під бар. Але ж у нас уже є бар «Коопспілки», причому, великий, просторий. А от про побутове обслуговування ніхто не дбає. Є у селі люди, які мають повний набір техніки, надають селянам послуги в обробітку землі, збиранні врожаю, а податків не платять. Якби їх зареєструвати, були б надходження до бюджету.
— Абсолютно слушні зауваження. Сільський голова повинен регулювати такі питання, радитися з громадою, вирішуючи, скільки потрібно в селі барів, як відновити роботу лазні чи пункту побутового обслуговування. Турбуватися про задоволення потреб людей — найважливіше завдання органів місцевого самоврядування.
— Василю Павловичу, хочу ще запитати й про функції сільського відділення зв’язку. Чим тільки зв’язківці не займаються — торгують милом, хлібом, іншими товарами. Краще б наші поштовики більше турбувалися про виконання своїх прямих обов’язків.
— Я згоден з вами, що «Волиньпошті» слід дбати про якість власних послуг, а не підміняти заклади торгівлі. Ваші зауваження будуть викладені у листі на адресу керівництва «Волиньпошти».
— Багато говориться про ліквідацію боргів по зарплаті. А мій чоловік — Микола Дмитрук з села Козлів Локачинського району — ніяк не може отримати 564 гривні заборгованої зарплати. Він працював на підприємстві «Полімер», яке нібито збанкрутувало. Є рішення суду, щоб повернути нам гроші, але замість них одержуємо відписки, що майна підприємства нема, нема звідки взяти кошти.
— Даю доручення працівникам виконавчого апарату обласної ради з’ясувати ситуацію, відповідь отримаєте письмово. Ліквідація боргів по зарплаті — це справді першочергове завдання влади.

Хочуть люди мати газ

Газифікація — найактуальніша тема для багатьох сільських громад. Самотужки вирішити цю проблему селянам не під силу. От і звертаються сільські голови, старости до обласної ради за фінансовою підтримкою, сприянням. Так було і під час попередньої «прямої лінії». А згодом люди запрошували голову обласної ради на свято запалення голубого вогника.
— Телефонує голова сільського комітету Віктор Дудечко з Губина Локачинського району. Допоможіть нам порозумітися з керівництвом птахокомплексу. Наші люди терплять від того смороду, що йде від птахокомплексу, а нам не дають змоги підключитися до газопроводу, який йому належить. 200 тисяч гривень вклали селяни власних коштів, труби уже рік як прокладені, а досі без газу.
— Мав нещодавно розмову з головою Локачинської районної ради на цю тему. Він на боці сільського комітету. Треба зібратися, сісти за стіл переговорів, подумати, яким чином можна вирішити проблему.
— Жителі села Хорохорин Луцького району, від імені яких телефонуємо, просять допомоги у підведенні газопроводу від села Веселе. З кожного двору здали гроші, завершуємо роботи на території Хорохорина, але власними силами газифікацію не потягнемо.
— Зараз середина року, і кошти з обласного бюджету на капітальні вкладення вже розподілені. Якщо за підсумками півріччя матимемо додаткові кошти — врахуємо ваше прохання.
— Василю Павловичу, посприяйте ще й у ремонті дороги від Торчина до села, бо районне керівництво усе відкладає ремонт, а там є такі ями, як після бомбардування.
— Думаю, теперішній голова Луцької райдержадміністрації Богдан Прус знає про стан вашої дороги, бо ж їздить до Смолигова, йому, як кажуть, і карти в руки. А якщо серйозно, то в районі видніше, де в першу чергу треба ремонтувати дороги. Зрештою, є транспортний збір, кошти з якого використовуються на капітальний і поточний ремонт шляхів. Ми на сесії обласної ради робимо розподіл цих коштів, враховуючи пропозиції з районів. Я з’ясую, чи внесена дорога до Хорохорина у план, але якщо й ні, то в особливо небезпечних місцях її треба відремонтувати. Частина коштів транспортного збору в розпорядженні сільської ради. Їх перераховують дорожнім організаціям, укладають угоди щодо ремонту, утримання доріг.
— Я телефоную за дорученням жителів села Козлів Локачинського району. Знаємо, що у бюджет закладено 54 тисячі гривень на газифікацію нашого села. Чому їх не виділяють?
— Є проект постанови Кабінету Міністрів щодо виділення коштів на газифікацію, але постанова досі не прийнята, оскільки досі не погоджені цифри по південних і східних областях. Зараз висловлюються пропозиції, щоб Кабінет Міністрів прийняв окреме рішення по тих регіонах, де всі питання узгоджено. Думаю, Кабмін прислухається до цих побажань і кошти на газифікацію надійдуть в область.
— Допоможіть нам газифікувати вулицю Ювілейну у селі Нова Лішня Іваничівського району. Проживають тут пенсіонери, малозабезпечені люди. А в сільській раді нам не дають рішення виконкому на газифікацію житлових будинків, вимагають непосильну для людей плату.
— Записую ваше звернення. Дам доручення розібратися, в чому там справа.

Що заважає краще жити?

Люди самі давали відповідь на це запитання — неувага до тих проблем, які хоч і не є глобальними, але отруюють життя, псують настрій, свідчать про чиновницьку байдужість і бездіяльність. І голова обласної ради, вислуховуючи подібні скарги, давав доручення представникам виконавчого апарату обласної ради зв’язатися з начальниками управлінь, керівництвом районів і міст, які зобов’язані реагувати на зауваження людей.
— З Нововолинська турбує вас, Василю Павловичу, Володимир Середюк, завідуючий відділенням переливання крові міської лікарні, хірург, депутат міської ради. До нас у лікарню часто звертаються за допомогою жителі сіл Іваничівського району, які працюють або колись працювали у Нововолинську. Таких хворих маємо щороку до півтори тисячі, витрачаємо на їх лікування 450—480 тисяч гривень щороку. А кошти ж згідно з Бюджетним кодексом виділяються на одного жителя за місцем його проживання.
— При бажанні можна знайти вихід — укласти угоду між Іваничівською райрадою і Нововолинською міською радою про співфінансування закладів охорони здоров’я. Кошти можна перерозподілити. Звичайно, керівники районів неохоче йдуть на це, бо відривати гроші від себе нікому не хочеться. Але йдеться про інтереси людей і потрібно дану проблему вирішувати. Слід проаналізувати ситуацію за попередні роки і на основі цього визначити підходи у фінансуванні. Я готовий бути посередником у таких переговорах.
— Василю Павловичу, Андрій Тищук з села Турія Турійського району вам телефонує, спасибі, що допомогли нам з транспортом. Але ще посприяйте, щоб у селі заговорило проводове радіо.
— Думаю, спільно з керівництвом району поговоримо про можливість відновлення роботи проводового радіо у вашому селі.
— Чому у Луцьку біля міської лікарні на зупинці немає лавочки. Я вже три рази телефонувала у міську раду, на «пряму лінію» міського голови, до комунальної служби. Мені дякували, що я піклуюся про місто, але лавочки досі не поставили.
— Сьогодні у нас було декілька дзвінків від жителів обласного центру, зокрема, що стосувалися ремонту дороги й освітлення вулиці Сєченова, встановлення телефону, плати за опалення житла, допомоги безробітному, безперебійної роботи ліфтів і таке інше. Іноді йдеться про вирішення таких проблем, які не пов’язані з великими фінансовими затратами, а залежать лише від розпорядливості комунальних служб. Я обов’язково передам усі зауваження і побажання лучан першому заступнику міського голови Луцька, з яким сьогодні матиму зустріч.
— Я за дорученням інваліда війни першої групи Макара Юхимовича Сижука з села Голядин Шацького району, якому 91 рік. Він уже чотирнадцятий рік стоїть у черзі на отримання автомобіля.
— А чи звертався ветеран в управління соціального захисту? Яку йому дали там відповідь? Я вважаю, що людина повинна на всі свої запитання отримувати від чиновників чіткі роз’яснення, щоб ні у кого не виникало сумнівів. Записую собі це звернення. Макар Юхимович отримає письмову відповідь.
— У Нововолинську закрито багато шахт. Тепер, коли вільні економічні зони ліквідовують, перспективи працевлаштування жителів міста погіршуються. Є плани щодо відкриття нового підприємства на базі колишньої бавовно-прядильної фабрики. Але є й чимало перешкод. На що сподіватися нововолинцям?
— У Нововолинську, на території пріоритетного розвитку, зараз працює 14 підприємств, в тому числі й з іноземними інвестиціями. Нещодавно відкрито ще одне, де будуть виготовляти вікна і двері. Нові підходи до діяльності вільних економічних зон в якійсь мірі є стримуючим фактором для створення нових робочих місць, але ми бачимо на рівні держави зацікавлення в тому, щоб інвестиційний клімат був сприятливим, щоб розвивалась економіка. А щодо підприємства, про яке ви згадали, то я поцікавлюсь, з чим пов’язані ті проблеми, які виникають.
— Я — інвалід війни ІІ групи Сергій Миколайович Рохін, рибалка-любитель. Прочитав торік у «Волині», що інваліди війни матимуть право на безкоштовну рибалку і зрадів, бо люблю посидіти з вудочкою. Але насправді ті, хто орендують водойми, вимагають чималу плату.
— Переконаний, що орендарі повинні зважати на заслуги інвалідів війни і надати їм таку пільгу.
— Скажіть, будь ласка, кому платять валютники під універмагом і на базарах? Міняються прокурори, губернатори, а вони далі собі стоять. Де ж тоді влада? Інше питання — посередництво чиновників у хабарництві. Деякі бізнесмени ногами відкривають двері владних кабінетів. Хіба так повинно бути?
— Думаю, ви й самі добре знаєте відповідь: так не повинно бути. А для цього і громадськість, і влада мають об’єднати зусилля в боротьбі проти таких негативних явищ.