КНЯЗЬ ВОЛОДИМИР — БЕЗ ПОЛІТИЧНОГО ГРИМУ

Ольга КОЖЕМЯКІНА,
викладач історії Волинського училища культури і мистецтв

990 років тому у містечку Берестовому, що неподалік від Києва, скінчив свій земний шлях князь Володимир Святославович (? -1015), правитель, що увійшов в історію як хреститель Русі, а в народну пам‘ять — як князь Красне Сонечко....»Упокоївся з миром місяця липня в 15 день, в літо 6523...»(1015), — пише літописець про цю подію.

Не згасає з плином віків зацікавленість до постаті київського князя, якого прославляли не стільки за державницькі заслуги, скільки за благочестя, а найбільше — за те, що він був «розрадником слабих і недужих, заступником принижених, всіляко дбав про поширення християнської віри». Така ідеалізація Володимира в дусі християнських поглядів протиставляє його образ тому уявленню, яке склалося про нього в тих, хто знав князя до 988-9 рр., тобто до хрещення його особисто і Русі загалом.
А уславився Володимир-язичник своїм... розпутним способом життя. Згідно з розповіддю мандрівника Хст. Ібн-Фадлана, особисте життя «царя русів» не відзначалося цнотливістю. Арабський автор повідомляє про княжий гарем з 40 дівчат-наложниць, щедрі бенкети в його теремі і про величезне ложе, інкрустоване дорогоцінним камінням, що відігравало особливу роль в побуті князя. Начальний літопис розповідає про 800, а Никонівський - про 1100 юних дів, що служили великому володарю для втіхи .Чисельні гареми мав Володимир у кожній своїй резиденції, що дало підставу літописцю стверджувати: «Прелюбодейчич бисть убо!» Про те, що був Володимир переможений плотськими спокусами, читаємо у «Повісті временних літ» : «...і були у нього дружини: Рогніда... від неї ж мав чотирьох синів та двох дочок; від грекині мав він Святополка, від чехині — Вишеслава, а ще від однієї — Святослава та Мстислава, а від болгарки — Бориса і Гліба... І був він ненаситним у блуді...».
Митрополит Іларіон (Іван Огієнко), всіляко «вигороджуючи» хрестителя Русі, не заперечує наведених у літописах фактів та водночас прагне поставити під сумнів його славу спокусника і розпусника:» Володимир як князь легко міг мати цього «живого товару», вірогідно, і більше 1000; ці невільниці могли йому бути і наложницями, але все це було таким звичним явищем для того часу...» В підсумку далеко не бездоганне життя Володимира до хрещення відтягло зарахування його до сонму святих на два століття (до XII ст.).
А втім, не ставимо мету смакувати відомості про блудне життя-буття князя, який до того ж ще й не був прихильником тверезості (загальновідома його відповідь мусульманським місіонерам : « Веселіє Русі питі, не можем без того биті»). Головне, що зумів Володимир зі своїми слабкостями впоратися! Це сталося тоді, коли «зійшла на нього благодать Всевишнього...Воспломенився він духом і забажав серцем бути християнином... Каявся і плакав блаженний князь Володимир» по всьому тому, що здійснив він у язичництві... «Був, яко звір, багато злого творив, і жив, яко скотина, але ти, Боже, мене угамував і навчив своєї благодаті», - мовить устами Володимира чернець Іаков у «Пам’яті і похвалі...»
Не був ні прямолінійним, ні безболісним шлях князя від поганства до християнської віри. У перші роки хрещення Київської Русі не обійшлося без крові, без жертв. До речі, насильницьке охрещення населення було звичним явищем і для тогочасної Європи. У Норвегії для навернення язичників широко використовували тортури! Так, «Сага про короля Олава Трюггвасона» розповідає про випадок, коли одному поганину-норвежцю поставили на живіт розпечений таз, а іншому впертому язичнику через трубку запустили у шлунок змію... На Русі ж нещадно нищили капища, язичницьких ідолів, переслідували волхвів; князь вважав кожного, хто не бажає охреститися, своїм особистим ворогом.
Як пише Михайло Грушевський, Володимир, щоб не здаватися надто суворим, «старався придобрити собі громаду. Скликав до себе на двір бідних людей, калік і сиріт, і наділяв їх. І з того справді пішла про нього слава як про князя «ласкавого», прозвали його «ясним сонцем».
В діях Володимира по запровадженню єдиної релігії, служінню єдиному Богові чітко прослідковується мотив політичного самоствердження, бо він потребував нової ідеології ще й для узаконення власних прав на князювання у стольному граді. Загальновідомо, що Володимир — фактично узурпатор великокняжого престолу. Адже він за своїм походженням був бастардом — незаконнорожденним сином Святослава Ігоровича і Малуші, ключниці княгині Ольги. Вочевидь, першу половину життя Володимир відчував нетривкість своїх прав на княжий стіл і повсякчас потребував їх зміцнення.
Після охрещення давньоруських земель Володимир, правлячи у Києві ще 28 літ, здійснив адміністративну реформу: він замінив племінних вождів в удільних князівствах своїми синами, вірними боярами, посиливши таким чином центральну владу. Володимирові належить і запровадження нового зведення законів усного звичаєвого права. Великий князь зміцнив прикордонні землі системою валів та укріплених містечок; розбудував вже існуючі міста, прикрасив їх православними храмами, у Києві споруджує Десятинну церкву. У столиці засновує мудрий князь першу з шкіл — двірцеву.
До речі, під 988 роком уперше згадується в писемних джерелах «град Володимира» - сучасний Володимир-Волинський. Це місто князь віддав в удільне володіння своєму синові Всеволоду. Згідно з дослідженнями академіка М.Тихомирова, в Х-ХІ ст. у м.Володимирі та його передмістях — Заваллі, Залужжі, Засмоччі — мешкало до двох тисяч жителів (на початку 70-х рр. XX ст. — 24 тисячі ).
Князь-хреститель мав активні контакти з сусідніми християнськими державами, застосовуючи традиційну для того часу практику династичних шлюбів. Давньоруська імперія при Володимирі Святому переживає небачений розквіт. До русичів Європа і світ починають ставитися, як до рівних!..
Нам варто знати і пам’ятати історію своєї землі, свого народу, якими б іноді непривабливими деякі її сторінки не видавались, не цураючись прикрих помилок наших пращурів, повторюючи і примножуючи славні здобутки,— щоб кожний з нас був гідним нової епохи.