Перед Новим роком Станіслав отримав офіцерське звання – молодший лейтенант.
Кіборг мріє про стрибки з парашутом
26 –річний Станіслав Стовбан, уродженець міста Калуш Івано – Франківської області, - один з тих, хто останнім виходив з Донецького летовища тоді, в січні 2015 року. Він мужньо тримав оборону у найбільш гарячі дні, коли здавалося, що навкруг – одна безнадія… Станіслав залишився живим, але дістав важке поранення: уламками підірваного термінала йому придавило обидві ноги, він потрапив у полон. У Донецьку хлопцю ампутували ногу
Після пережитого найбільше боявся, що більше ніколи не зможе служити. Та після тривалого лікування та реабілітації, навіть з протезом, повернувся в армію і ще більше року воював.
Відважний воїн готовий йти до мрії, як би складно не було, бо вважає, що «без стрибка нема десантника».
Мала щасливу нагоду зустрітися і розмовляти з цим мужнім бійцем, коли він з іншими побратимами приїхав у шахтарське місто Волині вшанувати пам’ять свого друга Вадима Демчука. Тоді на фасаді Нововолинського ВПУ встановлювали меморіальну дошку в честь загиблого кіборга. Батько Вадима Володимир Іванович багато разів з великим захопленням розповідав про Станіслава, його родину, їхнє тепле й довірливе спілкування. Каже, що таких відданих Україні, жертовних патріотів – одиниці. Але вони є, і ми всі вправі цим гордитися. Пригадую небагатослівність і скромність Героя, який не вважав, що про нього потрібно писати, бо він робить «просто те, що повинен робити…» Юнак щиро називав армію найбільшим наркотиком.
Зараз Станіслав Стовбан служить у Житомирі – у 199-му навчальному центрі десантно-штурмових військ інструктором групи вогневої підтримки курсантів.
Якось журналістам обмовився, що мріє про стрибки з парашутом. Не полишав свого задуму й тоді, коли довелося ставити протез. Хотів такий, з яким зможе не лише продовжити службу, а й реалізувати свою мрію. Відважний воїн готовий йти до неї, як би складно не було, бо вважає, що «без стрибка нема десантника».
Роксолана Вишневич
