ХТО ВОНИ, ПОКРОВИТЕЛІ КОМБІНАТОРА?

Старі методи продовжують ефективно діяти і при новій владі.

Олександр НАГОРНИЙ

Читачі, напевне, пам’ятають, як ми дуже дивувались з уміння вийти сухим з води одного панка, навіть депутата обласної ради і винесли на загал публікацію “Чим пояснити феномен Віктора Мельника?” (31 березня 2005 року). Навіть був такий недвозначний підзаголовок: “Чи зможуть прокуратура, податківці, інспекція по праці спільними зусиллями подолати “перешкоди” при перевірці товариств “Олвід”, “Олвід-буд” та інших, аби справедливість таки восторжествувала?”. Такі сумніви недаремно виникали, оскільки на територію, яку опікував обранець народу, не велено було ступати навіть державному інспектору праці. Тож громадськість повинна була знати, яким чином генеральному директору ряду товариств, котрі чомусь банкрутували і виникали під новими брендами, наче фенікс з попелу, вдавалось уникнути сплати податків, місяцями, а декому з працівників й роками не виплачувати зарплату, водити за носа солідних забудовників тощо. І, насамкінець, взяти двомільйонний банківський кредит під заставу майна ТзОВ “Олвід-буд” з очевидним продуманим наміром не повертати його. І про технологію змови ми теж розповідали в матеріалі “Лицедії сімейного спектаклю” (10 лютого 2005 року).
Факти неспростовні, обурені люди звернулися в суд, а ще восени минулого року було порушено кримінальну справу за ст. 222 “Шахрайство з фінансовими ресурсами”. Здавалось би, сиди тихенько, як миша під помелом: ану ж бо справді правоохоронці дізнаються, хто ті шахраї?
І вже тоді стало зрозуміло, наскільки в Мельника забезпечені надійним економічним прикриттям тили. Його соратник по бізнесу та партії Олег Максимович організував мізерний фарс на проспекті Волі: мовляв, поки ми були на барикадах (цікаво, як “воювали” вони проти місцевих есдеків?), газета “Волинь” навіть (!) публікувала передвиборчі матеріали обох кандидатів у Президенти.
Згодом респектабельний пан Мельник зі своїми підлеглими з’явився на комерційному телебаченні і скільки хотів, стільки вправлявся в неоковирному хамському красномовстві, глузуючи над своїми працівниками, котрим заборгував, та кореспондентом, який не оцінив їхню блискучу документацію. У не менш комерціалізованій газеті статечний бізнесмен добре дивився на фото на пару з відомим народним депутатом і політиком. Йому була приділена така велика увага, наче це був сам Янукович. Інше видання всерйоз замислилося: а чи мають рацію робітники і хто намовив кореспондента підірвати основи (в особі Мельника та Максимовича) патріотичної партії? Мельник проголошувався мало не святим, бо церкви усіх конфесій отримували від нього дари.
Ось такий було запущено піар. Мельник уже стверджував, що бізнесмен в його особі пропав, а народився політик. В принципі це те, що проголошують олігархи, тільки на провінційному рівні.
А в цей час, коли створювався імідж незаслужено заплямованого, але гордого діяча, плелись, як павутиння, заплановані інтриги. Судячи з сьогоднішнього стану речей, прикладом неповернення кредиту для Мельника послужив розорений можновладцями банк “Україна”. Дивно, чому він із соратниками ще не стверджує, що віддали два мільйони на помаранчеву революцію?
У статті “Лицедії сімейного спектаклю” ми розповідали, як дружина бізнесмена — Наталія Мельник — звернулася в суд, бо відчула себе скривдженою та пограбованою: мовляв, без її згоди чоловік передав у заставу нажите подружжям майно. Якщо майно дружини, а не ТзОВ “Олвід-буд”, то договір застави... недійсний. Авантюру розкусили, наче гнилий горішок. 17 лютого 2005 року Луцький міськрайонний суд відмовив у позові Наталії Мельник і ствердив, що майно таки належить товариству. Рішення позивачка оскаржила в апеляційному суді. Але оскільки розуміли, що шансів виграти справу немає, то виконали обхідний маневр.
Уже товариство “Олвід-буд” в особі знаної багатьма лучанами генерального директора (на місці Мельника) Галини Лушнікової звертається в господарський суд. Так, мовляв, і так: майно, що потрапило в заставу, не належить ТзОВ, а рішення виконкому Підгайцівської сільради про право власності є незаконним. Випадок абсурдний: керівників товариства (серед засновників — родичі Мельника) совість замучила — чужим майном користуються. 5 квітня 2005 року перший заступник голови господарського суду Валентина Пахолюк, у провадженні якої була ця справа, задовольнила позов товариства до сільради. Це при тому, що, як ми говорили, судом загальної юрисдикції було прийнято ще півтора місяця тому зовсім інше рішення по цьому ж майновому спору.
Третю зацікавлену сторону — представників комерційного банку “Західінкомбанк” не покликали. Змовники вичікували місяць, доки рішення господарського суду не ввійшло в силу, щоб, як шулер, викинути з рукава козирного туза.
Звісно, суддя могла не знати про рішення своїх колег з міськрайонного суду. Але невже служителі Феміди не читають газет? Адже на той час було кільканадцять публікацій в різних виданнях. Ухвала про порушення провадження по справі — ТзОВ до сільради була прийнята 11 березня 2005 року, а відповідно надійшла і вимога про дачу пояснення від сторін. Дивно, але в справі фігурує пояснення сільради від 9 березня (?) про те, що вона не заперечує вимог ТзОВ “Олвід-буд”. Мовляв, хай буде рішення незаконним. До речі, представник сільради навіть на засідання не з’явився.
Тим часом апеляційний суд 19 травня визнає рішення Луцького міськрайонного суду в частині приналежності майна ТзОВ “Олвід-буд” законним. Тоді вже нікуди було діватися і господарському суду, бо згідно з ст. 35 Господарсько-процесуального кодексу України “рішення суду з цивільних справ, що набули законної сили, є обов’язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом, і мають значення для вирішення спору”. 30 травня ц. р. судова колегія господарського суду під головуванням Валентини Пахолюк приймає рішення, яке за своїм змістом є діаметрально протилежним попередньому. Кінець комедії, поставленої бездарним режисером? Якби то так!
Майно ТзОВ “Олвід-буд” було виставлено на продаж і придбано фірмою з публічних торгів. Видано свідоцтво про придбання майна і зареєстровано за новим господарем. І тут новий крутійський поворот: ТзОВ “Олвід-буд” звертається до суду, щоб визнати публічні торги недійсними, посилаючись на рішення господарського суду, яке фактично не діє. Це вже фарс: адже ТзОВ раніше відкараскувалося, як могло, від того майна, бо вважали, що це чуже добро!
І тут заговорила “важка артилерія”, яка, схоже, була на запасних позиціях. Раптом начальник обласного бюро технічної інвентаризації Леонід Баглай скасовує реєстрацію об’єктів застави, які на законній основі купила фірма, хоча добре знав про ухвалу апеляційного суду. Виявляється, на начальника “тиснули і телефонували з приймальні міського прокурора”.
Депутат обласної ради Віктор Мельник з’явився в БТІ з приписом прокурора міста Руслана Черноти від 27 липня ц. р. про скасування реєстрації. Дві загадкові обставини: анулювати реєстрацію об’єктів пан Баглай міг тільки за рішенням суду; незрозуміло, яке відношення має до цієї справи прокурор Луцька, якщо події розвивалися в Луцькому районі, де й знаходиться оспорюване майно. Якщо це не корупційні дії, то що?.. Дружня люб’язність? Це ж не партнери по бізнесу.
Щоправда, після повідомлення про дії прокурора в обласну прокуратуру, Руслан Чернота повідомив, що припис відкликає, бо, мовляв, його помічник не розібрався, але пан Баглай і після цього продовжує гнути своє: “А мені дзвонили...”. І повідомляти офіційно нового власника про анулювання скасування реєстрації не поспішає. Хто ж цей загадковий покровитель? Думається, що це одна з тем для роздумів новому обласному прокурору.
А ми розмислимо над тим, що, напевне, Віктор Мельник ще не всі фотографії, на яких він позує із знаменитими людьми, продемонстрував. Кримінальна справа про шахрайство з фінансами так довго розслідується, ніби йдеться про аферу міжнародного масштабу. З таким же “успіхом” розслідується прокуратурою Луцького району кримінальна справа щодо зловживань і фальсифікацій з виплатою зарплати робітникам. З приймальні прокурора телефонують, на обласного начальника тиснуть, сам Мельник обіцяє в судах розібратись з банкірами та журналістами... Потроху стає зрозуміло, в чому секрет феномена Віктора Мельника. І справа не в особі Мельника чи тяганини навколо банківського кредиту, а в системі, яка працює за виробленою кучмівським режимом схемою.