Назви сіл і міст, річок, урочищ — це наша історія, це наш безцінний скарб, як і наша мова...
Олег КУШНІР
Назви сіл і міст, річок, урочищ — це наша історія, це наш безцінний скарб, як і наша мова.
Тому треба берегти їх для нащадків. З часом деякі назви видозмінювались так, що буває важко і навіть неможливо встановити їх первісну форму й зміст, що вкладався в цю назву нашими предками. Наприклад, топоніми Шацьк, Пульмо нам незрозумілі. Тим часом є версія, що ці назви існують ще з тієї сивої давнини, коли на території України проживали племена аріїв, які згодом завоювали Індію. Так, у пантеоні індійських богів є Пуломан і його дружина Шача. Чи ж не на їх честь були названі такі близькі населені пункти? Дуже багато наших сіл і містечок названі за іменем чи прізвищем їх засновника (або власника). Але про приблизний час їх заснування назва також часом може розповісти. Наприклад, Іваничі, Павловичі, Микитичі одержали свої назви в останньому тисячолітті, після хрещення Русі. А от Микуличі, Путятичі — назви ще дохристиянські, коли в наших предків побутували імена Добриня, Микула, Путята. Вийшли ці імена з ужитку, залишились згадки про них у народних переказах — билинах та в літописах, а ще — в назвах сіл. Правда, за польської окупації Путятичі вже іменувались Будятичами (мабуть, полякам слово “бут” було зрозуміліше), а зараз вже й Бутятичами... Можливо, навіть не всі його мешканці усвідомлюють, в якому старовинному селі вони проживають. Взагалі чужоземне панування привело до спотворення безлічі топонімів. У Локачинському районі було невелике село Семереньки. Мабуть, важко було вимовляти це слово “рускоязичним” (як і вираз “телятко рябеньке пасеться”), тому і з’явилось “Сємєрінскоє”, яке залишилось і понині, дещо українізоване — Семеринське. Та Бог з ним, хай вже собі буде Семеринським. Але деякі назви спотворені так, що виглядають глузливо і образливо. Про гарну назву села Буяні, що символізувала буяння рослинності, змінену на Буяни (себто “дебошири”, “хулігани”) з болем писав колись його уродженець, незабутній Микола Павлович Куделя. А що зробили з Мачулками? Тепер вони — Мочалки, ужитковий предмет “русской”. Не знаю як зараз, а кільканадцять років тому курсував автобус “Луцк—Навоз”. Так з старовинного села Навіз зробили купу гною... І таких прикладів можна навести багато. Я вже не кажу про повністю перейменовані села, коли на зміну тисячолітнім назвам плодились безликі Жовтневі, Першотравневі, Веселі і т. п. (Була така сверблячка: “Красивим селам — красиві назви”). Здається, настав час відновити спотворені назви, особливо ж ті, що принижують гідність їх мешканців. Чиновники знову говоритимуть про брак коштів на перейменування, про важливіші справи — створення робочих місць, залучення інвестицій... І ще багато чого можна придумати, аби нічого не змінювати. Але бракує не коштів на виготовлення нових вивісок, а — національної гідності. Не поскупились же на кошти, коли по всіх волинських дорогах встановили через кілька кілометрів величезні щити з безглуздими гаслами. Було б доцільно створити депутатську комісію обласної ради по відновленню спотворених історичних назв. Мені здається, що в обласній раді достатньо педагогів, які б змогли попрацювати в цій комісії. І хай ця комісія з допомогою місцевих краєзнавців, працівників архівних установ, активістів “Просвіти” розбереться з “буянами” та “мочалками”, висловить свої пропозиції, а обласна рада — прийме відповідне рішення. Відкладати надалі вирішення цього питання не можна, бо спотворені назви в’їдаються у свідомість людей, і важко потім щось виправити. Наприклад, моє село — Війницю — ніхто офіційно не перейменовував, але російська назва “Войніца” так пристала, що вже п’ятнадцять років українська вивіска не може її виправити, деякі мешканці села і досі не соромляться називати його по-чужому. А коли береш квиток на автобус до Війниці, то можна і таке почути: “Яка там ще Вінниця? Може, діду, вам до Войніци треба?”. Цікаво, якби на прохання дати квиток до “Владіміра” касир перепитала: “Це до якого Владіміра? Того, що на Клязьмі? А може, вам до Володимира?”. Уявляєте, скільки було б крику? І про утиски російської мови, і про нарушеніє прав человєка”, і про “бандєровскій язик”!
