Чи загрожує волинським цукроварам криза?

Через збільшення операцій, подорожчання пально-мастильних та інших витратних ресурсів різко пішла вгору крива собівартості вирощування та переробки цукрових буряків.

Виходячи з цього, деякі аналітики стверджують, що навіть 38 заводів для нашої країни забагато і прогнозують, що їх чисельність і надалі зменшуватиметься, водночас збільшуватиметься потужність тих, що залишаться.

Світові не треба мільйон тонн нашого цукру? Проте мільйон тонн біоетанолу він проковтне з великою радістю. Годі сподіватися на піднесення на світовому ринку та тремтіти в очікуванні його обвалів. Ці гойдалки витрясуть із галузі душу. Час брати ситуацію у свої руки,як це роблять, скажімо, в Європі чи Бразилії, коли один і той самий цукрозавод здатен виробляти і цукор, і біоетанол і може залежно від світових цін на нафту та цукор переключатися з одного продукту на інший. Окрім цукру й біоетанолу завдяки цій технології виробляють біогаз, шрот, сухий жом, який іде на корм худобі. Тобто рентабельність виробництва дуже висока.

На Волині на базі Гнідавського цукрового заводу вже діє підприємство, що переробляє мелясу на біоетанол.

Завдяки тому, що використовували вітчизняні матеріали, а обладнання монтували українські майстри, кошторис об’єкту здешевили на 50%.

Гнідавський біоетанольний завод було запущено наприкінці 2017 року. Як розповів голова наглядової ради ВАТ «Гнідавський цукровий завод» Ярослав Галькевич, інжінірінговий супровід під час будівництва об’єкту здійснювала французька компанія Маguine. В цьому проекті втілені найсучасніші та найсміливіші технологічні ідеї, яким позаздрили б навіть французи. Завдяки тому, що використовували вітчизняні матеріали, а обладнання монтували українські майстри, кошторис об’єкту здешевили на 50%. Проект не вдалося б реалізувати без дуже серйозної фінансової підтримки «Укргазбанку», який відкрив довготривалі кредитні лінії під досить низькі ставки. Біоетанол тут виробляють із меляси, потужність – 60 декалітрів на добу, або 50 тонн (біоетанол, етанол, органічний розчинник). Щоправда, на відміну від узинських колег, фахівці Гнідавського цукрозаводу віддали перевагу технології, яка ґрунтується на принципі адсорбції на молекулярних ситах. Тут підрахували, що такий спосіб потребує менших експлуатаційних та енергетичних витрат. Про ефективність нового виробництва свідчить такий показник: для виготовлення одного декалітра біоетанолу тут витрачається 1,3 куб. м газу, тоді як спиртозаводи витрачають на одиницю продукції 4 куб. м блакитного палива.

Реалізують продукт за середньою ціною 19 тис. грн/т. Власна сировина, яку одержують із цукрозаводу, покриває лише 30% потреб, решту доводиться підвозити із найближчих підприємств. «Звісно, біоетанольний завод істотно підвищує загальну рентабельність цукровиробництва, – пояснює Ярослав Галькевич. – Він дає змогу не продавати мелясу за ціною ікс, а виробити з неї нову продукцію та одержати додану вартість – ікс плюс. Теоретично в разі необхідності ми можемо зменшити виробництво цукру та водночас збільшити виробництво біоетанолу. Проте лише в тому випадку, якщо це буде вигідніше від виробництва цукру. Слід орієнтуватися на ціни на нафту та низку інших чинників…» Виробники біоетанолу нарікають на те, що цей продукт належить до акцизної групи товарів: він, як і спирт, має код УКТЗЕД 2207. Через це цукрозавод не має права реалізувати біоетанол без ліцензії «Укрспирту», яка коштує на рік 500 тис. грн.

А тому, аби обійти цю рогатку, доводиться автоматично додавати до нього зареєстровані денатуруючі речовини, що відповідає стандарту.

Проте виникає ще одна проблема: створити підвищений попит на біоетанол на внутрішньому ринку. Для цього потрібна відповідна державна політика. Вона почала формуватися в Україні 12 років тому.