ЯК РОЗУМНОМУ НЕ ПОШИТИСЬ В ДУРНІ

Спогади про абітурієнтські баталії при вступі в київські університети.

Антон КИРИЧЕНКО

Поступання — очевидний черговий головний біль не лише абітурієнтів, але й їх предків(батьків).Ця вельми примхлива штучка може виявитись не під силу навіть найдостойнішому генію. Адже питаннячка такого масштабу зазвичай вирішуються не тільки рівнем Айк’ю мізків новоспеченого випускника, а й кількістю нуликів у кишенях далекоглядних мамусь і татусів, кабаном , або славою та популярністію родинної челяді й іншими необхідними дрібничками.
І ось починаються передекзаменаційні нервотріпання… Сам прийом документів — це вже справжнісінький подвиг. Адже вам одразу ж люб’язно організують допит під прицілом голови приймальної комісії з приводу кількості вузів, які ви встигли оббігати похапцем, і неодмінно з’ясують, де ж все-таки опиниться ваш дорогоцінний оригінал атестату. Тому варто добряче поміркувати перед тим, як залишити копію у найбажанішому вузі. Бо ж викладачі з особливою пильністю вишукують помилки у роботах аж надто хитромудрих абітурієнтів із ксероксними папірцями про здобуту освіту. Мовляв, бачте які, на кілька вузів розмахнулись, розумники! Тому потім не дивуйтесь, якщо бали виявляться дещо нижчими від очікуваних.
На першому ж іспиті неозброєним оком видно,що коронованим золотом абітурієнтам п’ятірки майже не ставлять.Мовляв, ану-мо перевірмо, чого варті ці медалісти. На апеляцію не слід одразу пхатися і поганити собі імідж, радять викладачі. Адже все одно доведуть, що ви ніхто і ніщо. Тому краще з впевненістю непереможного ординця рватись у наступний бій.
Удача посміхається в обличчя і з білетом вам просто на диво фортунить. “Так, чудові знання! Блискуча відповідь!” — задоволено заспокоюють екзаменатори. І раптом фатальне: ”Ну не можемо п’ять, не можемо…”. ”А через не можемо?”. Але не впадайте одразу в істерику! Адже після вибитої плачем і криком чесно, так, саме чесно заробленої п’ятірки, на наступному іспиті вам гарантоване “законне” три. Тому краще гідно вистояти перед випробуванням.
Але, на жаль, наступний екзамен підкидає вам кардинально новий сюрприз. Ви із подивом роззявляєте рота, коли щедрі викладачі нагороджують тестами суперолімпіадного рівня, а сусідку заохочують якимись дитячими забавками сьомого класу. Звичайно, розумному все по зубах, але де ж багатообіцяючі однаковісінькі засади?
Але ніщо не зупинить впевненого абітурієнта. “Ну вони в мене ще поскачуть!” — злісно заявляєте подумки. І ось довгоочікуваний результат чергового змагання. Як грім серед ясного неба, шокуючий бал…Ви в нестямі зауважуєте:’’Ото круто подурнів за день!Були і лауреати,і дипломи,ну такий програш вперше”. Звичайно,із нахабною впертістю,як Дон Кіхот, спішите встановити справедливість. Але, безперечно, усі двері люб‘язно зачиняються, і вислухати вас нікому. Хоча нелюдськими зусиллями таки можна добитись свого, і долю замордованого абітурієнта вирішуватимуть незалежні експерти-працівники шкіл. Та чомусь ці обличчя здаються досить знайомі. Виявляється, це ж викладачі вузу.
Та ось ви знайомитесь з вирішальним рейтингом абітурієнтських перегонів і з полегшенням зітхаєте, що якраз влізли у меншість щасливців-бюджетників. Але правду кажуть: сміється той, хто сміється останнім. Адже після вивішення дорогоцінного наказу до зарахування ви одразу почуваєте себе ідіотом, раптово опинившись за бортом. Виявляється, чверть майбутніх студентів — це одні інваліди! Тоді подумки напрошується банальне питання: ”Чому ж вільна Україна так багата на кволих пільговиків?” І ви, обділені кількома чесними балами, залишаєтесь з носом, а розумашки з суцільними трійками в арсеналі – на коні.
Звичайно, у розпачі з високими оцінками ви наважуєтесь здобувати освіту за гроші на контрактній формі навчання. Але в ту ж мить отримуєте негативну відповідь: ”Місць немає і не буде!”
Виявляється, у нас крута платна освіта, як пиво у черзі — хто перший, того і буде. Звичайно, розуміючи безвихідне становище, вам неодмінно потрібно забрати оригінал атестату, щоб хоч десь таки вчитись. Та ви все ще надієтесь на диво, що звільниться бюджетне місце. Та не варто годувати себе даремними мріями. Адже вам відверто заборонять отримати оригінал атестату сам по собі, залишивши в особовій справі його копію. Просте правило — або всі документи, або нічого.
Але не варто мордувати себе із-за такої дрібнички, як вступ. В усьому є щось хороше. Адже уявіть, як вам пофортунило — ще один рік без надокучливих сесій і нестерпних іспитів! Ви маєте аж цілісіньких 365 днів, щоб нагострити мізки для наступних абітурієнтських перегонів. А щоб розумному знову не залишитись в дурнях, не забудьте попередньо наповнити не лише голівку знаннями, але й власні кишені таким необхідним дріб’язком. Адже стара епоха ще не пішла, а нова не настала…