Хочу розповісти цікавинку про братів наших менших. Моя приятелька Валентина запросила мене на вихідні на дачу, недалеко від Луцька...
Хочу розповісти цікавинку про братів наших менших. Моя приятелька Валентина запросила мене на вихідні на дачу, недалеко від Луцька.
Коли ми приїхали, до нас зайшов її сусід. У Василя Петровича, який з весни до осені проживає на дачі, є маленьке господарство, кілька курей, невеличкий собачка Жуля і симпатична киця Маруся. До нього на вихідні навідуються діти і онуки. Ось що розповів Василь Петрович. Жуля забігла до сусідки, що межує з його дачею і став ганяти горобців чи ще когось. Сусідка накричала на Жуля, він знічено пригнув голову і побіг на своє подвір’я. Уже надвечір прийшла сусідка і принесла Жулі гарну кісточку і, дивлячись на нього, сказала: «Пробач мені, що я на тебе насварила, бо ти ж топтав мій город». Але собачка відвернув від неї свою мордочку. Тоді вона забрала кісточку і, виходячи з кухні, поклала її в собачу миску. Там же поряд стояла киціна. Коли за нею закрились двері, Жуля встав, підійшов до своєї мисочки, взяв кісточку і переклав її в Марусину мисочку. Не пробачив. Цю зворушливу історію подала в газету наша колишня працівниця Олена Семенова.
