Кожного ранку хвилиною мовчання Юлія Оксеньчук вшановує пам’ять свого дядька Володимира Губерука перед його портретом на Алеї Героїв у Нововолинську.
«Ця пам’ять має стати нашим щитом». Думки волинського журналіста
Сьогодні це не тільки обов’язок. Сьогодні це святе – щодня о дев’ятій ранку взяти участь у хвилині мовчання і вшанувати полеглих Героїв за свободу і незалежність нашої України
Щодень службовці виконкому Нововолинської міської ради виходять на цю акцію, перекривають автодорогу поруч із приміщенням. На них дивляться на Алеї Героїв зі своїх портретів, яка розміщена тут же, полеглі наші Захисники. Нововолинські ветерани війни періодично в цю пору виходять на автоперехрестя міста, зупиняючи транспорт, нагадуючи людям про їх обов’язок, хто забув.
...Уже більше року бере участь у хвилині мовчання Юлія Оксеньчук, екскурсовод Нововолинського історичного музею, випускниця факультету історії, політології та національної безпеки Волинського національного університету імені Лесі Українки. Виховувалася в родині шахтарів – тато Олег Володимирович і дідусь Володимир Пилипович, мама Ольга Миколаївна працювала на швейній фабриці.
– Історією захоплююся ще зі школи, особливо Київської Русі, періоду діяльності ОУН і УПА, вражає ведення їхніми підрозділами бойових дій, – ділиться Юля.
Кожного ранку хвилиною мовчання вона вшановує пам’ять свого дядька Губерука Володимира Миколайовича перед його портретом на Алеї Героїв.
– Добрішої людини, – продовжує Юля, – важко знайти. Він все міг робити, розбирався у комп’ютерах, альтанки майстрував, також шив, вишивав, розмальовував писанки. У нього залишилося чотири сестри, дружина Ірина Володимирівна – заступник директора ліцею №4. Син Руслан увібрав від батька найкраще – переможець багатьох олімпіад із фізики, математики, золотий медаліст, успішно навчається в одному з львівських вишів. Дядько отримав повістку у травні 2022 року і ми знали – він не буде десь у штабі. Він був розвідником, іноді тиждень не було з ним зв’язку, знали, хвилювалися – він на бойових виходах. Його втрата для родини у листопаді 2022 року – незагойна рана.
Юля не тільки у хвилину мовчання приходить до дядька. Як зізналася, з кавою може прийти до нього і поспілкуватися, як із живим.
– Я вважаю, – продовжує дівчина, – ми повинні пам’ятати всіх Героїв. Я ще працюю гідом у туристичній компанії «Панова Тревел». Під час екскурсійних поїздок за 5 хвилин до дев’ятої години зупиняю автобус, вимикаю музику в салоні, вмикаємо аварійну сигналізацію і прошу людей шанувати Героїв.
Солідарний з Юлею і голова громадської організації «Незламні нововолинці», батько кіборга, Народного Героя України Вадима Демчука – Володимир Демчук.
– Ми повинні пам’ятати, що Алея Героїв – це не просто локація для відвідування у поминальні дні, – наголошує пан Володимир. – Для нас, для батьків і матерів, дружин та дітей полеглих, а також усіх, кому втрата болить і не перестане боліти, – це місце, де зупинився наш світ. Наше життя перетворено на нескінченну пам’ять. І ця пам’ять має стати нашим спільним щитом. Ми не маємо права забути, хто агресор, хто руйнує наші міста і хто винен у кожній смерті...
Ігор ЛІСОВИЙ, спеціальний кореспондент газети «Волинь», редактор нововолинської газети «Наше місто».
