На Волині родина спочилого священика МП закликає до переходу

Сільський голова Василь Карпюк звернувся до родини панотця з проханням прислати світлини для інформаційного стенда про історію села. Окрім знімків, нащадки о. Ананія надіслали з Києва лист із фактами біографії душпастиря. Зокрема, тут розповідається, що спершу він був автокефальним священиком, потім потерпав від радянської влади за проукраїнську позицію, а після отримання незалежності жалкував, що стан здоров’я не дозволяє й надалі служити в цьому селі – знов українською мовою.

Родичі переконані, що душа священнослужителя страждає, «дивлячись з небес на нащадків його парафіян». Адже більшість їх вирішила залишитися під юрисдикцією Московського Патріархату.

Саме тому родичі переконані, що душа священнослужителя страждає, «дивлячись з небес на нащадків його парафіян». Адже більшість їх вирішила залишитися під юрисдикцією Московського Патріархату.

Проте сім’я душпастиря висловлює надію, що все-таки «свята справа, яку розпочала національно свідома частина громади … буде доведена до свого логічного завершення», йдеться на сайті Волинської єпархії ПЦУ.

Видання Район.Рожище повністю опублікувало лист родити туринського священика:

«Шановний пане Василю, кілька тижнів тому Ви звернулися до нас з проханням надіслати Вам світлини нашого батька Сегейди Ананія Яковича, колишнього настоятеля Свято-Михайлівської церкви в селі Щурині. Як Ви пояснили нам, ці світлини будуть використані як ілюстративний матеріал при створенні стенду з історії села.

Ми дуже вдячні Вам і сільській раді, що пам’ятаєте про нього і цінуєте його роль і значення в духовному житті щуринців. Окрім надісланих на Вашу електронну адресу фотоматеріалів, для повноти висвітлення священицької діяльності отця Ананія ми надаємо ще й деякі біографічні дані.

Загалом отець Ананій пропрацював священиком у селі Щурині 47 років.

Загалом отець Ананій пропрацював священиком у селі Щурині 47 років. Прийняв Щуринську парафію у березні 1943 року після того, як був висвячений на священика у Луцькому кафедральному соборі митрополитом Української автокефальної православної церкви. Протягом двох років проводив церковні служби українською мовою, користувався усіма українськими богослужбовими книгами.

Під час німецької окупації здійснював таємні обряди поховання вояків УПА, поставив і освятив хрест на могилі полеглих воїнів Першої світової війни.

Після вигнання фашистів з Волині діяльність отця Ананія проходила за інших умов та обставин. Було заборонено вести службу українською мовою і відібрано всі українські богослужбові книжки. Радянські органи безпеки постійно стежили за ним, неодноразово викликали на допити, бувало, по кілька днів тримали його в льоху у місті Рожище.

Під час німецької окупації здійснював таємні обряди поховання вояків УПА, поставив і освятив хрест на могилі полеглих воїнів Першої світової війни.

Кожного разу прощався з сім’єю, не знаючи, чи повернеться додому живим. Щуринська автокефальна православна церква примусовим порядком була переведена під юрисдикцію Московського патріархату.

Незважаючи на войовничий радянський атеїзм у церкві під час служінь завжди було повно людей. Отець Ананій народився в селі Городині, але прибувши до Щурина, він зріднився з людьми, знав про всі їхні проблеми, допомагав, підтримував у всьому. І завжди відчував приязне ставлення до себе людей. Йому не раз пропонували переїхати у місця, вигідніші у транспортному сполученні, але він не міг покинути своїх парафіян і могили рано померлої дружини.

Напередодні здобуття Україною незалежності через хворобу отець Ананій змушений був покинути службу й переїхати до дітей у Київ. До кінця свого життя переймався як церковними, так і державними справами нашої країни. Дуже радів, коли утворився Київський патріархат, і шкодував, що здоров’я не дозволило йому відновити в своєму селі українську церкву, яка б належала до Київського патріархату.

Шановний пане Василю! У ці дні нам телефонують наші друзі та родичі не тільки з Волині, а й з інших міст України, жалкуючи з того, що громада нашого села проголосувала більшістю за Московський патріархат. Нас теж дуже пригнітила ця несподівана звістка в той час, коли сусідні громади сіл Доросині, Тристень, Квітневе ухвалили в себе історичне рішення повернутися в лоно Української помісної православної церкви.

Знаємо, що душа отця Ананія страждає, дивлячись з небес на нащадків його парафіян, які, як сказано в Біблії, «не відають, що творять». Ми, проте, віримо, що свята справа, яку розпочала національно свідома частина громади разом з Вами, пане Василю, буде доведена до свого логічного завершення.

Дай, Боже, Вам і всім нашим землякам доброго здоров’я і твердої віри в перемогу!

Родина Василюків з Києва. 19 березня 2019 р».