Зимова ціна молока, враховуючи жирність, була близько 6 грн за літр, та сельчанам хотілося б, аби приймали щонайменше по 10.
П’ять годувальниць Петра Матрунчика. Чи вигідно тепер тримати корів?
Добробут сільської родини Матрунчиків із села Красноволя забезпечують п’ять корів та чимало іншої живності. Багато роботи дістається господарям, адже походити за усією живністю, забезпечити кормами, обробити поля – справа не з легких
Петро Матрунчик разом із дружиною Галиною та двома дітьми – 18-річною Ліною та десятикласником Андрієм мешкають майже на околиці Красноволі. Неподалік просторого обійстя, де розміщені численні корівники, підсобні приміщення, копиці сіна, протікає невеличка річечка Кросоха. Саме з неї і черпає Петро Петрович студену водичку, аби напоїти п’ятьох «дівчат» – двох корів чорно-білої масті, одну чорної та двох кабардинок, які ще й мають імена.
– Найстаршій корові 15 років і через кривий ріг отримала ім’я Криворожка. Решта молодші, – розповідає господар. – Є корова Чорняжка, яку назвали удвох із жінкою. Двох корів діти іменували по–своєму – Даша і Злата. А от Ему купували вже з іменем.
Господар наголошує, що тримати корів не надто вигідно, це майже те саме, що мати мінімальну зарплату, хоча роботи більше в рази.
Утримувати п’ять корів та іншу живність родину змусили обставини, бо із трудовою зайнятістю в селі сутужно. Пан Петро має спеціальність тракториста та шофера, які здобув у Колківському ВПУ і кілька років по сезонах працював у місцевому відділку ТзОВ «Баффало» за спеціальністю, а також мельником, потім почав господарювати вдома.
– Після одруження придбали в селі будинок і помалу почали хазяйнувати, – ділиться Петро Петрович. – Спочатку була одна корова, потім дві і пішло-поїхало.
Молоко здають заготівельникам на сільський приймальний пункт: взимку виходить близько 30 літрів щодня, влітку – до 50. Зимова ціна молока, враховуючи жирність, була близько 6 грн за літр, та сельчанам хотілося б, аби приймали щонайменше по 10.
– За радянських часів молоко вартувало 28 копійок за літр, а буханець хліба – 16–20 коп. А тепер буханець вартує, як дві літри молока. На базари,Ю аби дорожче продати, їхати далеко та й немає коли там стояти, – говорить мій співрозмовник.
Окрім корів із живності Матрунчики тримають бичків, коня, свиней, кроликів та курей. Аби погодувати всю худобу, треба затратити до чотирьох годин. Зазвичай це робота чоловіка, часом підміняють дружина або діти. Доять корів вручну, на доїльного апарата не розжились.
– Сіно заготовляємо самі, бо якщо ще й сіно купувати, то корови будуть «золоті», – посміхаючись промовляє хазяїн, – тож є трохи і тюкованого сіна, і в копицях. Також маємо силос, який самі топчемо літом і закладаємо у кілька великих ям, купуємо жом. Власним трактором Т–25 обробляю чимало землі, куди входять материн та дядьків паї – сіємо, саджаємо, частину використовуємо під сінокіс. З усією роботою намагаємося справлятися самі.
Господар наголошує, що тримати корів не надто вигідно, це майже те саме, що мати мінімальну зарплату, хоча роботи більше в рази. У свої 43 має лише дванадцять років трудового стажу. Все частіше подумує про те, до речі, як і його син після закінчення школи, рушити до сусідніх країн за довшим карбованцем.
У Красноволі ще тримають у трьох чередах близько 130 корів. П’ять корів має і швагро пана Петра. Та оскільки до місця збору череди треба далеко добиратися, пасуть корів самі.
– Вже два роки як із собаками худобу не пасемо, – говорить господар. – А їх замінив електропастух – спеціальний пристрій, який живиться від акумулятора і подає на спеціальний шнур напругу. Огороджуємо ним місцину в лісі, на полях чи в хащах. На ніч пастух залишається на місці, а сам пристрій з акумулятором забираємо додому. Вартує такий помічник близько 5 тисяч гривень.
– Аби не подобалось, то і не тримали б худобу, а так приємно спостерігати, як вона росте, коли є приріст. Хоча часу на якісь інші справи практично немає. Лише в неділю ходимо до Молитовного будинку, аби віддати данину Богові та подякувати, що дає здоров’я і сили, – наостанок говорить Петро Матрунчик.
Сергій ГУСЕНКО.
