Чверть століття тому в Польщі народилася «Солідарність», яка завершила довгу історію руху опору польського суспільства проти комуністичної системи, нав’язаної силою Польщі та іншим країнам Центрально-Східної Європи після Другої світової війни...
Чверть століття тому в Польщі народилася «Солідарність», яка завершила довгу історію руху опору польського суспільства проти комуністичної системи, нав’язаної силою Польщі та іншим країнам Центрально-Східної Європи після Другої світової війни.
Аліція Ванцеж-Глюза (Центр КАРТА)
ВОЄННИЙ СТАН 13 грудня 1981 року генерал Войцех Ярузельський, який стояв на чолі уряду, оголосив впровадження у Польщі воєнного стану, на вулиці виїхали бронетранспортери, вийшли солдати і ZOMO (моторизовані резерви міліції), повністю було перервано телефонний зв’язок. Державна структура була повністю мілітаризована, в тому числі було припинено діяльність усіх організацій, товариств і професійних спілок, в судах впроваджено військово-польовий режим, в населених пунктах —міліцейську годину. Першої ночі, з 12 на 13 грудня, більшість керівників «Солідарності» були інтерновані, та ж доля спіткала діячів з установ, які були визнані особливо важливими, інтелігентів, які підтримували рух (офіційно понад 5 тисяч осіб, пізніше повторилися нові арешти; в грудні 1982 р. — незважаючи на звільнення — зафіксовано понад 10 тисяч інтернованих). Однак, від першого моменту воєнного стану народився опір, котрий спершу прибирав форми окупаційних страйків. Об’єднані сили міліції і війська, однак, жорстоко придушували чергові страйкуючі підприємства. На Шльонську міліція стріляла в шахтарів, які захищали шахту «Вуєк» в Катовіцах (де було 3 тисячі страйкарів) — дев’ятеро вбитих — це були перші жертви мілітарного «встановлення порядку». (Загалом задокументовано 115 випадків смерті безпосередніх жертв воєнного стану). На основі декрету про воєнний стан впроваджено юридичні закони, які дали мотивацію для арешту і засудження багатьох тисяч осіб. Під час формального тривання воєнного стану — від 22 червня 1983 року — засуджено майже 12 тисяч осіб. Арешти тривали далі аж до осені 1986 року. «Солідарність» була заборонена, однак їй вдалося витримати семилітній період підпілля. Вже в квітні 1982 року стало можливим скликання підпільного всепольського керівництва — тимчасової координаційної комісії «Солідарності». Метою була ліквідація воєнного стану, звільнення усіх інтернованих і арештованих, а також відновлення діяльності SZZ «Солідарність». Одним з найважливіших завдань того часу була підготовка конфронтації з владою 31 серпня 1982 року, в другу річницю підписання угоди в Гданську (поширилися чутки про озброювання «Солідарності»). У 66 населених пунктах Польщі пройшли демонстрації, в яких взяли участь кількадесят тисяч осіб. Дійшло до вуличних боїв у багатьох місцях, сотні осіб були поранені, в Любліні міліція стріляла справжньою бойовою амуніцією — полягло п’ятеро чоловік. Найбільшою підпільною газетою, що видавалася під час воєнного стану, був «Тижневик Мазовія» — вона досягла тиражу 80 тисяч примірників. За увесь час організованої опозиції, в 1976—90 роках (до моменту ліквідації цензури), але в основному після введення воєнного стану 13 грудня 1981 року — в Польщі в «другому обігу» вийшло близько 5000 назв видань періодики (газет і журналів), а разових видань (книжок і брошур) — близько 7000. Наскільки важливою була Польща періоду «Солідарності» як острів свободи в совєтському блоці, свідчить реакція світу на впровадження воєнного стану. Франція, Німеччина, Швеція, Великобританія, Австрія, Сполучені Штати Америки і багато інших країн відреагували на воєнний стан і репресії по відношенню до «Солідарності», надаючи польському суспільству моральну і матеріальну підтримку небувалого досі обсягу.
КІНЕЦЬ КОМУНІЗМУ Польські функціонери комунізму атакували польське суспільство від імені імперії — СРСР. Їм не вдалося перемогти. Роки «воєнного стану» (1981—1988), які паралізували Польщу, не повернули уряду результативності дій. У Москві досвід з «Солідарністю» був, безумовно, імпульсом для політики «перестройки». У 1985 році, разом з приходом до влади в Кремлі Михайла Горбачова, з’явилося гасло перебудови системи. «Перестройка», однак, не допомогла — у 1988 році імперія почала розпадатися, прибалтійські республіки вели вже відкриту боротьбу за незалежність. Глави «братніх» держав почали втрачати підтримку Радянського Союзу. Першим сигналом змін у Польщі в реляціях влада-опозиція було звільнення усіх політичних в’язнів в середині вересня 1986 року. 29 вересня 1986 року була створена легальна тимчасова рада «Солідарності» з Лехом Валєнсою на чолі як керівництво й надалі нелегальної профспілки. Розпочався повільний, дуже важкий і суперечливий навіть для своїх діячів, процес повторної легалізації «Солідарності». У 1988 році пройшла нова хвиля страйків. Спершу в травні страйки не тільки огорнули велику кількість підприємств, але були, незважаючи на угодівські тенденції, швидко й брутально придушені. У серпні страйки огорнули шахти на Шльонську, Гданську верф і багато підприємств в кількох воєводствах. Це скидалося на повернення серпня 1980 року. Влада виявила готовність піти на переговори — 31 серпня відбулася зустріч з Валєнсою. Розпочалася підготовка до генеральних переговорів влади з опозицією за «круглим столом». Наради польського «круглого столу» тривали від 6 лютого до 5 квітня 1989 року. В них брало участь 230 представників опозиції, в основному з кіл «Солідарності», вибраних Лехом Валєнсою. Було узгоджено пакет політичних реформ, серед яких найважливішим було право шляхом вільних виборів зайняти 1/3 місць в сеймі, а також вільні вибори до новоствореного сенату. Кандидатам опозиції гарантувалася можливість проведення кампанії, в тому числі відкриття щоденного періодичного видання, пов’язаного з «Солідарністю» («Газета Виборча»). Вибори до парламенту в червні 1989 року принесли комуністам нищівну поразку. Кандидати «Солідарності» здобули 160 місць в сеймі (майже всі мандати, які могли отримати) і 99 місць в стомандатному сенаті. Такий результат виборів означав у Польщі кінець комунізму.
