МОНАХИ ВІДБУДОВУЮТЬ МОНАСТИР

Спочатку відбудову Свято-Миколаївського чоловічого монастиря Волинської єпархії Київського Патріархату, що в селі Жидичин біля Луцька, розпочало троє монахів


Олександра ВОЛИНЕЦЬ

Саме з 2003 року він почав діяти як свята обитель і як юридична установа. Цього ж року у 23-річному віці був пострижений у ченці предстоятель монастиря отець Марк. На плечі трьох молодих ченців лягла відбудова старого приміщення монастиря. Сьогодні в монастирі вже є 4 монахи та один послушник. І всі роботи з ремонту та відбудови древньої будівлі виконуються руками самих ченців.
Приміщення монастиря, як розповів отець Марк, є дуже давнім, перша згадка про нього міститься у Літописі руському і датується 1227 роком. Тоді монастир розміщувався на сусідньому пагорбі. Але він був зруйнований татарами і згодом був збудований знову вже на сусідньому пагорбі. А теперішня будівля монастиря — це вже наслідок відбудови його уніатами. Навколо тодішнього монастиря і Свято-Миколаївської церкви, що сьогодні належить Московському Патріархату, тягнулися древні мури, що збереглися до радянських часів. У радянську добу вони були розібрані і з цієї цегли була побудована залізнична станція у Ківерцях. А в самій будівлі теперішньої обителі за радянських часів містився будинок митрополита Української автокефальної церкви. З початку 90-х у тому приміщенні організовувався монастир церкви Московського Патріархату. А вже пізніше його передали у розпорядження Київського Патріархату і вже два роки з благословення Святійшого Патріарха Філарета та синоду Свято-Миколаївський монастир діє як монастир Київського Патріархату.
Переживав монастир на своєму віку занепади і відродження. І один із таких періодів відродження прийшов саме з 2003 року, коли монахи власноручно взялися за відбудову. І хоча будівля монастиря занесена у реєстр національних пам’яток, все ж сьогодні вона є дуже занедбаною. І найбільшою небезпекою є дах, який протікає і від того руйнується вся будівля. Хоча, як каже намісник обителі, коли спочатку прийшли сюди, тут взагалі нічого не було, навіть світла. І тільки з Божою допомогою вже всередині обителі частково зроблено ремонт.
Міститься у монастирі і домовий храм, у якому відбуваються щоденні служби. І ще один храм для прихожан планують зробити зі східного боку приміщення. На сьогодні вже частково до будівлі прокладено газ, але потрібно ще 40 тисяч гривень для встановлення котла та підведення опалення. І ще така ж сума потрібна для виконання проектних робіт з реконструкції приміщення. Всі роботи з відбудови і реконструкції ведуться у монастирі на пожертви прихожан і благодійників. А для цього святим отцям самим доводиться ходити і шукати допомоги. На запитання, чи не важко отак самим шукати грошей і ще вести роботи, отець Марк відповів, що першочерговим завданням ченця є молитва і все у житті нашому діється згідно з волею Божою. І тому Господь посилає добрих людей, які жертвують на Божу справу. І хоча буває у житті по-різному, але монах знаходить спокій тільки в обителі. І тому смиренно підходить до свого служіння, у всьому покладаючись на Бога. Буває іноді добре, а іноді і погано. Тому святенникам доводиться боротись зі спокусами.
– Монах – це той, хто бореться, – каже отець Марк. – Труднощі тільки перевіряють нашу любов і нашу віру. Іноді і з думкою доводиться боротися, бо не знаєш, звідки вона приходить. Не знаю, що б ми сьогодні робили у своєму віці, якби не мали цих обов’язків і цього служіння.
Зрікшись усього земного, чернець стає дитям церкви і його життям стає молитва. І тільки у своїй обителі монах знаходить спокій і умиротворення. Таким спокоєм і божою благодаттю наповнений і домовий храм Свято-Миколаївського монастиря, де сьогодні ще й діє бібліотека, яка нараховує близько чотирьох тисяч книг та до п’яти тисяч періодики. І ще, поділився намісник, чернече братство хотіло б, щоб монастир на цих теренах виконував об’єднавчу функцію. Адже у селі є церкви різних патріархатів, а у монастир приходять люди і з того, і з іншого. І не має значення, яке приміщення чи патріархат, коли людина шукає Бога.