ДЛЯ БІЛЬШОСТІ ГОСПОДАРСТВ ІВАНИЧІВСЬКОГО РАЙОНУ НИНІШНЯ СІВБА ОЗИМИХ ПЕРЕТВОРИЛАСЬ У ЧЕРГОВИЙ ЕКЗАМЕН НА ВИЖИВАННЯ
ДЛЯ БІЛЬШОСТІ ГОСПОДАРСТВ ІВАНИЧІВСЬКОГО РАЙОНУ НИНІШНЯ СІВБА ОЗИМИХ ПЕРЕТВОРИЛАСЬ У ЧЕРГОВИЙ ЕКЗАМЕН НА ВИЖИВАННЯ
Алла ЛІСОВА
З ЧИМ ПІДІЙШЛИ ДО ОСЕНІ Минають кращі строки для виходу у поле, а ситуація з підготовкою грунту і сівбою озимих, м’яко кажучи, далека від бажаної. На третю декаду вересня темпи сівби були у 2,5 раза нижчі, ніж торік. Дещо пришвидшилась робота в останні його дні. Але то в тих господарствах, які становлять кістяк агропромислової структури району. - В цілому по району непогано закінчили жнивну кампанію, хоча зниження зафіксовано і по врожайності – на 5 центнерів, і по валовому збору – на 5,5 тисячі тонн, - підсумував літо начальник управління сільського господарства райдержадміністрації Теодор Гавінський. – Єдине у районі господарство, яке зуміло намолотити більше збіжжя за рахунок зростання його виходу на круг, — це СВК “Порицький”. Але кого нині тішить цей врожай? Керівники господарств кажуть, що вже давно не спостерігалось такої сміхотворної ситуації на ринку зерна. Найвищу плату цьогоріч іваничівським аграріям давало КХП № 2 – за тонну пшениці ІІІ класу – 610 гривень. Однак її було продано всього лиш трохи більше 200 тонн двома господарствами – СВК “Перемога” та “Вільна Україна”, яке, до речі, і до сих пір не дочекалось звідти грошей, хоча минуло два місяці. Володимир-Волинська птахофабрика купувала зерно V-VI класу за ціною 400 гривень, і то в обмеженій кількості. 211 тонн жита взяв Нововолинський хлібозавод по 300 гривень, потрохи почав скуповувати тільки зараз його аграрний фонд по 420 гривень. — Це – мізерія, яку продали господарства, - каже Теодор Гавінський. – І причини того всім зрозумілі. По-перше, господар, який живе з прибутком і вміє рахувати копійку, ніколи не продасть зерно за такою низькою ціною. Продавали і продають ті, хто опинився у безвиході. І то мають проблеми зі збутом, бо в них в основному збіжжя V-VІ класу. Активно шукають покупці господарства, які через непосильний тиск боргів змушені були, як кажуть у народі, пустити під ніж останнього хвоста. Себе заспокоювали тим, що, зробивши серйозну ставку на зернові, вони зможуть поставити на ноги економіку. Але в нашій державі, видно, важко робити якісь прогнози. - Більше довіряю своїм передчуттям і розрахункам, аніж будь-кому, - каже голова СВК “Порицький” Василь Мартинюк. – Бо держава, уряд черговий раз нас розчарували. “Порицький” — напевно, єдине господарство, яке, незважаючи на різкі коливання цін, на наступний рік не зменшив площі посіву зернових. У них вони займуть 350 гектарів плюс 50 гектарів на зелений корм. — Вважаю, що не можна менше сіяти, бо хліб – усьому голова. І переконаний, що пшениця може не вродити раз у п’ять років, у той час як ячмінь – якраз навпаки. І вона мусить бути в ціні. У “Порицькому” весь хліб врожаю 2005 року майже залишився в коморі. У них збереглось у пристойному вигляді тваринництво, на крайній випадок, буде корм худобі. А от у ТзОВ “Злагода-Агро-Бізнес” змушені щодня посилати гінців з зерном у поліські райони, аби за виручені кошти придбати солярку. І так майже щодня. У народі це називається: що кап – то хап. Бо якщо минулоріч тонну солярки можна було купити за три тонни зерна, то тепер для такої її кількості треба цілих десять. То скільки рейсів слід зробити бужанківцям і скільки треба збути зерна, аби купити необхідних п’ять тонн солярки на сівбу і чотири тонни – на підняття зябу. “Але живемо надією, тому й шукаємо вихід, аби обсіятись”, - каже керівник господарства Леся Гиць. ПОСІЯТИ БУДЬ-ЯКОЮ ЦІНОЮ Про надскладну ситуацію на селі заговорили на пленарному засіданні Верховної Ради України. Після інформації Кабміну про стан справ у АПК його офіційно було визнано кризовим. Голова профільного комітету Верховної Ради Іван Томич наголосив, що в нинішньому році не профінансовано 40 відсотків бюджетних призначень для потреб села. Тому, за його прогнозами, гостро постане хлібна проблема і в наступному році. Констатувалось: аби село посіяло озимі – потрібна невідкладна підтримка держави. За намірами, господарства Іваничівського району мали посіяти 6310 га озимих, що на 1300 га менше, ніж минулоріч. Це спричинило насамперед відсутність гарантії, що зерно буде комусь потрібне в наступному році, а також більш прагматичний фактор – нестача обігових коштів для придбання тієї ж таки солярки, не говорячи вже про якесь елітне насіння, міндобрива і т. д. - Практично, за винятком двох господарств – ТзОВ “Орищі” та “Злагода” — всі почали сівбу. Оптимальні строки для неї закінчуються 5 жовтня, але в силу погодних умов було важко в них “вписатись”. Старатимемось довго не затягувати – тільки б був фінансовий ресурс, - казали в управлінні сільського господарства. В останні дні засіяно ще 1000 гектарів, чим дотягнуто вже майже до 50 відсотків плану. Однак левова частка, як завжди, припадає на кілька міцних господарств – “Луга-Нова”, “Вільна Україна”, “Порицький”, “Вітчизна”. Деякі сільгосппідприємства виручили 40 тисяч гривень, отриманих по програмі, розрахованій на складні економічні умови. Це, звичайно, мізерія, бо виділялось з розрахунку по 28 гривень на гектар ріллі. Окремі господарства отримали дещицю по інших програмах, наприклад, по вапнуванню. Великі сподівання покладають на обіцяну державну компенсацію – по 200 гривень за засіяний гектар озимих. Але ж сіяти треба вже, а грошима ще й не пахне! - Кредитами при нинішній нестабільності може скористатись, даруйте за вислів, лише дурний, - сказав один керівник сільгосппідприємства. — Бо, попри гучні заяви про пільгові позички, такими їх важко назвати. Вони мають такий первинний вигляд: 17 відсотків річних, 10 з яких бере на себе держава. Але в кінцевому результаті, коли банки доплюсовують проценти за свої послуги, то їх виходить аж 21. Та й за таких умов господарства району, сподіваючись на реальність заявлених на початку року високих цін на зерно, взяли аж 5 мільйонів кредитів, чого не було раніше. А тепер “сушать” голову, як їх погасити. Надіятись, що найближчим часом зростуть ціни на зерно – дарма. Адже в засіках держави, кажуть, лежить річна його потреба. Отже, вихід для тих, хто тримається на плаву, один: краще продати за безцінь, ніж взяти кредит. Із двох бід, як видно, вибирають меншу. - Можна тільки поспівчувати тим господарствам, які надіялись тільки на зерно, - каже керівник СВК “Вітчизна” Павло Філюк і додає: - Нам легше, бо мали запас із жнив – 8 тонн, докупили ще 10. Але й то не кінець. В одній з передач на сільськогосподарську тематику довелось почути, що на виконання норм Закону “Про державну підтримку сільського господарства України” і реалізацію його в 2006 році необхідно не менш як 5,8 млрд. гривень, а проектом бюджету передбачено лише 1,8 млрд. Також із необхідних для підтримки рослинництва в країні 1,9 млрд. гривень передбачено лише 192 мільйони. ЩО ЧЕКАТИ ЗАВТРА За півтора місяця, відколи готувала останній матеріал з Іваничівського району на сільськогосподарську тему, припинило своє існування ще одне господарство – ТзОВ “Дружба”. Кажуть, що цьому послужили неродючі піщані грунти, а також те, що селяни поспішили розібрати майно... Таким чином, невідомо, чи 190 гектарів переславичівських земель не поповнять “сумний” список облогуючих і занедбаних у районі тисячних площ. За словами голови Комітету Верховної Ради з питань аграрної політики та земельних відносин Івана Томича, на фінансування агропромислового комплексу в Держбюджеті-2006 необхідно передбачити не менш як 14 млрд. гривень. На сьогодні в проекті бюджету для АПК записано близько 4,8 млрд. гривень. Коментарі, як кажуть, зайві.
