Якби у книзі рекордів Волині існувала рубрика «Найдовше років за кермом» — її, поза сумнівом, отримав би лучанин Семен Іванович Алабаш, котрий невдовзі розміняє десятий десяток...
Якби у книзі рекордів Волині існувала рубрика «Найдовше років за кермом» — її, поза сумнівом, отримав би лучанин Семен Іванович Алабаш, котрий невдовзі розміняє десятий десяток. До автомобільної техніки малий Семен мав щирий інтерес ще у рідному селі на Донеччині, а згодом в самому Донецьку, звідки після закінчення медичного інституту доля направила подружжя молодих лікарів Семена Івановича Алабаша та Клавдію Іванівну Яценко на волинське Полісся, в містечко Любешів
Олесь АНДРІЙЧУК
Коли в 1961 році на Волинь прийшло розподілення на дебютні чотири автомобілі марки «Волга-21», Семен Іванович не вагався ані хвилини: позичивши гроші на перший внесок, молоде подружжя лікарів, що на той час вже мало трьох донечок, відважилося на купівлю авто. Вже в часи незалежної України дружина Клавдія Іванівна — знаний лікар-гінеколог, довголітній завідувач відділенням гінекології обласної лікарні — згадувала, як вона просила чоловіка не забирати її з роботи на машині, аби не виглядати багатіями: так глибоко в її дитячій свідомості врізалось вивезення батьків на Сибір, котрих враз нарекли незбагненним дитині ярликом «куркулі». Семен Іванович, як і належить чоловікові, більш тверезо ставився до «засобу пересування», оскільки у техніку був закоханий від самого дитинства. Хоч його батька також спіткала лиха доля сталінських репресій, однак відповідальність за комфорт і затишок дружини і трьох дітей переважила побоювання суспільного осуду. Ось так і їздили щодня на роботу лікарське подружжя: Семен Іванович з трьома дітьми на «Волзі», а Клавдія Іванівна, завідувач відділення — на тролейбусі. — Годі описати, — ділиться спогадами Семен Іванович, — скільки кілометрів об’їздили ми на нашій рідній «Волзі»: і Кавказ, і Прибалтику, і Крим — вже не кажучи про щотижневі літні поїздки на Світязь та інші волинські озера! У сучасних водіях автомобільного старожила найбільше дивує відсутність толерантного поводження на дорозі та брак поваги до правил дорожнього руху. — Якщо немає внутрішньої культури водіння — жодне ДАІ і жодна патрульна служба не допоможуть,— ділиться міркуваннями Семен Іванович. — У часи моєї молодості автомобілів на дорогах було в десятки разів менше, а кров юнацька, повірте, била тоді в людей не менше, ніж зараз, але ніхто не дозволяв собі таких «фокусів», котрі стали буденними натепер. За всі роки, що я за кермом, жодного разу не проїхав на червоне світло, жодного разу не сів за кермо, випивши, бодай символічно, алкоголь. Можливо, тому доля настільки прихильна до Семена Івановича, адже за понад півстолітній водійський стаж йому жодного разу не доводилося опинятися в серйозній автомобільній пригоді. Але найбільший ентузіазм охоплює автомобіліста, коли він згадує про захоплюючі сімейні подорожі та автомобільні мандри: — В часи моєї молодості не існувало такого поняття, як закриті рекреаційні зони. Бази відпочинку і санаторії були поодинокими. А уся прилегла до берега територія була вільною для доступу. Буває, оце приїдеш часом на узбережжя, вибереш гарне місце, поставиш намет — і живеш кілька днів. Набридло це місце — зібрали речі і поїхали вздовж берега на пошуки кращого пристанку. Зараз такого роздолля не знайти! А тоді — аж душа раділа: то був справжній відпочинок в гармонії з природою. Однак ще й тепер Семена Івановича з легкістю можна «спокусити» на авантюрні для його віку далекі подорожі. Адже секрет його довголітньої сили — це інтерес до життя і непідробна віра у власну щасливу зірку. — Коли декілька років тому доньці терміново потрібно було дістатись до аеропорту Бориспіль, я, незважаючи на свій поважний вік, сказав: «Наталю, не ображай мене: ніяких таксі, ніяких автолюксів! Адже в тебе батько-водій!». За ці довгі десятиліття моя вірна «Волга» практично ніколи мене не підводила! Вочевидь, справа не лише в автомобілі, але й у його власнику, адже такому доглядові, такій увазі та опіці, яку отримує «біла красуня» з боку Семена Івановича, могли б позаздрити молодші і значно дорожчі іноземні посестри, що заполонили волинські вулиці в останні десятиліття. Семен Іванович Алабаш з великою родиною готується до відзначення свого дев’яносторіччя. На запитання про традиційну українську «чарку ювіляра», Семен Іванович з досадою відповідає: «Не можна! Я ж бо за кермом!» Тож коли на вулиці Луцька ви помітите білу «Волгу» із привітним сивочолим дідусем, що впевненими рухами керує кермом, знайте, що зустрілися із старожилом волинських доріг. Рекордним старожилом.
