Той, хто хоче відчути, як тонко, чутливо, доторкаючись серцем і струнами душі, якій болять недосконалість і прикрощі буття, сприймає світ жінка-поетеса, неодмінно має прочитати нову збірку Надії Гуменюк «Тайнопис тиші», яка щойно вийшла у видавництві «Волинська обласна друкарня» і з’явилася у луцьких книгарнях...
Той, хто хоче відчути, як тонко, чутливо, доторкаючись серцем і струнами душі, якій болять недосконалість і прикрощі буття, сприймає світ жінка-поетеса, неодмінно має прочитати нову збірку Надії Гуменюк «Тайнопис тиші», яка щойно вийшла у видавництві «Волинська обласна друкарня» і з’явилася у луцьких книгарнях.
Рядки поезій цієї збірки, як справедливо зазначено в анотації, передають і драматизм людського існування, і відчуття багатогранності й краси життя, в якому «як серце не заплаче, то й кров не закипить», де «у келих ночі м’яту з віршами хтось доливає, як вино». У поезіях Надії Гуменюк і біль за хлопчиків, що вірили у вірність і були відважні, як орли, але так і не змогли злетіти, й історія, сплетена із сучасністю в одвічному герці в тій же людській душі, й природа, як сутність багатогранності людських почувань. На обкладинці книжки використано чудове образне фото відомого литовського фотохудожника Римантаса Дихавічюса, в якому жінка зливається з травою. А в одному з віршів збірки постає те, що, можливо, є суттю поезії, і не лише Надії Гуменюк: Синя бабка — крізь бабине літо Розриває тонку волосінь. На листку, як бурштин з неоліту, Застигає тремка її тінь.
