П’ЯТЬ РОКІВ БОРОТЬБИ ЗА ЗЕМЛЮ

І ДОСІ СЕЛЯНИ РОЗПЛУТУЮТЬ ЗЕМЕЛЬНИЙ ВУЗОЛ, ЗАВ’ЯЗАНИЙ ЧИНОВНИКАМИ.

Олександр НАГОРНИЙ

ЗЕМЛІ БАГАТО, АЛЕ ВІДСТУПАТИ НІХТО НЕ ХОЧЕ
З села Брониця Камінь-Каширського району зателефонувала жінка в редакцію. Вона розповіла, що у В’ячеслава Нікітчука державні виконавці та міліціонери хотіли забрати трактор Т-25 за те, що він не сплатив адмінштраф. Тож чоловік посадив своїх малолітніх дітей на трактор, взяв у руки відро з бензином і сказав міліціонерам, що спалить себе і родину. Міліціонери поки що відступили. Але чи надовго?
Можна було б лише подивуватись з такого озлоблення молодого чоловіка і заповзятливості виконавчої служби (тим більше, що тисячі судових рішень залишаються без виконання), якби ми не знали, що це наслідки безкомпромісної боротьби за землю між різними угрупованнями. А виконавці судового рішення є заручниками ситуації. Той же Нікітчук згідно з рішенням суду, яке вступило в дію на початку року, повинен би припинити користування земельною ділянкою для підсобного господарства, на якій він господарює останні роки.
Конфлікт між людьми на землях колишнього колгоспу “Перемога” і Броницької сільської ради триває давно і спровокований суперечливими рішеннями депутатів і співвласників паїв. І про це вже розповідалось у публікаціях “Волині”. Тут пішла, як кажуть, стінка на стінку, і кожен трактує ситуацію на свій лад. Що б не написав кореспондент, все одно якесь угруповання скаже, що його “перекупили”. Найкраще було б закликати — “обніміться, брати мої”, але конфронтація зайшла надто далеко. Такими людьми, як Нікітчук, у котрого п’ятеро дітей (найстаршому — п’ять років), маніпулюють. Мовляв, тобі нічого не буде. І справді, сьогодні кожній молодій багатодітній родині треба давати, а не забирати.
Причини катавасії слід шукати в нашій недолугій реформі на селі. Пригадується, як центральна влада підштовхувала селян на вихід з колгоспів: беріть паї, створюйте кооперативи. Де ті кооперативи, що повинні нагодувати країну? Принаймні, кооператив “Злагоду” у Брониці усі дружно називають фікцією, що існує лише на папері. Хоча так само незаперечно, що керівник КСП “Перемога” Олександр Сидорчук був, м’яко кажучи, аж надто непоступливим і намагався затримати все в своїх руках. І все ж зі скандалами, судовою тяганиною “Злагода” злагодилась, а загалом більше 200 чоловік вийшли з колективного господарства зі своїми паями. Але назріла нова суперечливість. Землями в урочищах Великі Вір’я, Вокоторжа, Закремення, Великий Вибруд, вважай, все село користується як присадибними ділянками. У колгоспі “Перемога” землю під городами часто змінювали (хай селяни угноюють), але в 1998—1999 роках рух землі, так би мовити, зупинився.
Лідер “Злагоди” Юрій Федчик та інші стверджують, що в 2000 році сесія сільської ради вирішила ці землі в названих урочищах не паювати: хай будуть людські городи (до 2002 року таке право мала сільрада). 26 березня 2003 року сесія Броницької сільради на основі рішення зборів співвласників паїв погодилась на розпаювання цих майже 100 гектарів. 9 червня 2003 року було видано розпорядження райдержадміністрації про розпаювання землі для 434 громадян. Після скандалів, втручання заступника голови облдержадміністрації Галини Якимчук попереднє розпорядження 25 червня 2004 року скасовується.
Райдержадміністрація звертається в суд, пред’явивши позов до 40 селян з проханням звільнити городи для паювання. На підставі акта роздержавлення колективної власності, виробленого в 1995 році, в якому не було зроблено жодних змін, районний суд задовольняє позов адміністрації (зараз матеріали знаходяться у Верховному суді — селяни не погодились і з апеляційним судом). І почалося... Селян звинуватили в тому, що вони захопили городи... самовільно. Посипались адмінстягнення. Наприклад, на В’ячеславові Нікітчукові “висить” два штрафи відділу земельних ресурсів, ще два адмінстягнення, накладені державною виконавчою службою, несплачене мито за програний суд, виконавчий збір — всього набереться до тисячі гривень. На трактор, на якому тікав від міліціонерів Нікітчук, накладено арешт, щоб господар його не продав чи передав. Строки виконання рішень давно пройшли. Що далі? Нові штрафи чи продаж трактора, щоб сплатити попередні нарахування?
1 квітня 2005 року райдержадміністрація видає нове розпорядження “Про передачу в натурі (на місцевості) земельних часток (паїв) у приватну власність”. Земля під городами, звісно, входить в розпаювання. В зв’язку з екстремальною ситуацією, небажанням припинити користування присадибними ділянками рядом власників, погрозами — роботи інституту землеустрою призупинені.
Декілька слів по суті. Зіткнулись інтереси різних людей. Чимало з одноосібників не мають паю і воліють не втрачати ближні городи. Ті ж “злагодівці”, які розжилися на добротних землях паями, не хочуть позбуватися і вироблених городів. Колишні колгоспники, які не мають своєї частки, вважають, що їм дістануться гірші землі і не проти мати ближню ділянку.
Надамо слово керівникам, які так чи інакше фігурують на перших ролях у цьому конфлікті. І насамперед лідерові кооперативу “Злагода”, члену виконкому Юрію Федчику:
— Я стверджую, що 22 березня 2000 року сільська рада внесла зміни в схему розпаювання. Вона була затверджена 30 березня на загальних зборах. У результаті урочища, які тепер трактують як спірні, були передані під людські городи. А в 2003 році змовилися сільський голова з керівником “Перемоги”, щоб зробити переділ. Досить сказати, що працівник інституту землеустрою Галина Гонтар сама наміряла ці городи, а потім директор Анатолій Шворак дав в суд фіктивну довідку. Сесія сільради не мала права вносити зміни в уже затверджену схему розпаювання. Недаремно голова райдержадміністрації Мирка відмінив розпорядження про паювання цих земель. Замість того, щоб узаконити і передати в приватну власність городи пенсіонерам, чорнобильцям, багатодітним родинам, адміністрація звернулася до суду. Як могли самовільно захопити землі понад 500 чоловік? Голова СВК “Перемога” хоче забрати ці масиви біля села і надати паї для себе та родини. 27 вересня 2005 року сесія сільської ради прийняла рішення: землі пайового фонду в урочищах Великі Вір’я, Вокоторжа, Закремення залишити для ведення особистого селянського господарства громадянам, які користуються ними з 1998 року.
Сільський голова Анатолій Власюк розповів таке:
— Я не знаю, яким чином виносилось рішення сільської ради в 2000 році. А в 2002 році спеціаліст інституту землеустрою Галина Гонтар вийняла карту і сказала, що згідно з актом роздержавлення земель площі, де знаходяться людські городи, йдуть під розпаювання. Тоді ж мені начальник відділу земельних ресурсів Василь Ткачик сказав, що треба піти в архів і принести документи щодо цих урочищ. Їх там не виявилось. Тоді і він сказав — паювати. Земля знаходиться за межами населених пунктів і нею розпоряджається адміністрація, а не депутати. Звісно, адміністрація вчинила неправильно, запросивши в сільраді установчі документи на спірну землю, бо хоч люди їх не мають, але ж їм її наміряли в 1998 році. Почали штрафами давити, а це не по-людськи. Землі вистачає і половина її пустуватиме. В того ж Юрія Федчика сім гектарів паю заростає бур’янами.
Голова СВК “Перемога” Олександр Сидорчук пояснив:
— Розпаювання відразу пішло не по схемі, не по структурі земель, затвердженій зборами уповноважених, таємно. Щоб мені насолити, забрали кращі землі, залишились “гори” для тих, хто чесно працював у колгоспі. Згідно з проектом роздержавлення земель ці урочища входили до паювання. Тепер 434 селянам уже кілька разів доводиться переписувати заяви на паї.
Начальник відділу земельних ресурсів Василь Ткачик був категоричний:
— Ці 40 чоловік користуються землею без правовстановлюючих документів, рішень сільради 1998—1999 років в архіві немає. Ці урочища належать до розпаювання, ніяких змін не внесено до державного акта, виробленого КСП на колективну власність. Якби це було законно зроблено, то нашу службу повинні були б поставити до відома. Адже там, де надані паї, також були городи, але ж був знайдений компроміс і люди погодились. Щодо урочищ Великі Вір’я та Вокоторжа, то є рішення суду і мови не може бути про заміну. А щодо інших, то хай співвласники паїв вирішують питання на зборах про перенесення городів в інші урочища.
Директор державного підприємства «Волинський інститут землеустрою» Анатолій Шворак у відповідь на звинувачення сказав:
— Наші спеціалісти просили: давайте розпаювання проводити одночасно для всіх колгоспників. А там хай хто як хоче чинить з паями. Голова КСП цього не хотів. Ми діяли згідно з нормативними актами — рішеннями сільради та розпорядженням райдержадміністрації. Помилка сільської ради полягає в тому, що урочища поміняли, але ніяких рішень офіційно не передавали, зміни в проект роздержавлення земель не внесені. Якби згідно з рішенням сільради, розпорядженням голови райдержадміністрації вносилися зміни в проект роздержавлення (а для цього треба було затратити кошти), то ніяких проблем не виникало б. Ми ж надали довідку згідно з державним актом на право колективної власності на землю КСП “Перемога”, виробленим у 1995 році: так, ці урочища входять до пайового фонду.
Голова райдержадміністрації Святослав Гайдук був лаконічним:
— Ситуація буде врегульована відповідно до закону. Мною прийнято розпорядження. Якби високі інстанції не слухали Юрія Федчика, якби не втручалися, то земля була б давно розпайована і був би лад.
Смерч непокори пронісся над Броницею
Упевненість керівників райдержадміністрації в правоті своєї позиції породжує запитання: якщо все так просто, то чому й досі не виконано розпорядження від 1 квітня 2005 року? Хай би люди мали земельні паї на місцевості. Мабуть, для наведення ладу ще потрібна велика роз’яснювальна робота, пошук компромісів.
Головний інженер проекту державного інституту землеустрою Галина Гонтар розповідає:
— Недавно я заходила в сільську раду і мені погрожували п’яні люди та всіляко обзивали. Юрій Федчик у присутності голови сільради, ще когось сказав, що на поле можу не виходити, бо він збере людей і поб’ють. Його дружина пригрозила: “Можеш сюди не з’являтися”. Земля у Федчика облогує, а він все підбурює людей.
Чи можуть у селі побити виконавців робіт чи судових рішень? Питання на перший погляд абсурдне. Однак після того, коли кореспонденту розповіли, як самоправно захопили, пограбували і розорили колективне майно, сумніви зникли. Не вірилось, що таке в наш час можливе: за тиждень було розібрано більше 10 фермерських та інших приміщень (серед них — нові), за кілька ночей забрано десятки тонн зерна, корови, техніку, розібрано пилораму, столярню і т. д. І це все — без обліку, не за списками пайовиків, без будь-якого дозволу... І ніхто не покараний за пограбунок!
Ось перед нами повідомлення голови райдержадміністрації Святослава Гайдука, надіслане Олександру Сидорчуку, про те, що “кримінальна справа, порушена по факту самоправства, провадженням зупинена слідчим на підставі ст. 206 ч. 3 КПК України”. Міліція не знайшла правопорушників!
Слухаючи розповідь Олександра Сидорчука про той сільський бунт, підкріплений самогонкою, стає не по собі:
— 15 січня цього року, в суботу вранці, коли йшов на ферму, мене перестрів ветлікар і мовив: “Мефодійовичу, зараз будуть громити колгосп” — “Хто?” — “Злагода”. Збираються біля Юрія Федчика”. Почали відв’язувати корів. Ми не давали, то й нам дісталось. На другий день був у міліції. В понеділок зерносклад штурмували. Йшли з мішками: “Федчик велів”. Я був у Камені, коли мені зателефонували, що зламали замки, мого заступника ударили в обличчя. Забрали всю худобу, навіть бугая, що мав 600 кілограмів, коні, свині, телята. Потім у приміщеннях рвали труби, електрокабелі, забирали насоси, мотори тощо. Витягнули із овочесховища, де зберігалась техніка, машинерію, пограбували тракторну. Забирали вночі, тож палили вогнища в приміщеннях. Це діялось на Водохреще, коли треба воду святити. Хто що хотів, те і брав. Тепер техніка по дворах, частково продана, але ж рахується за мною. Щось трапиться, я буду відповідати. Брали всі, в тому числі й люди з “Перемоги”.
На другий день розбою приїхав тодішній прокурор району Василь Цемах. Якби зупинив безчинство, то господарство збереглося б, а він сказав міліціонерам, щоб трималися подалі, не вникали, бо і їх поб’ють. Після цього я двічі звертався в Генеральну прокуратуру, був на прийомі. Недавно мене викликав Гайдук і питав з приводу невиплати... заборгованості по зарплаті. Ми закінчили господарський рік з прибутками і розрахувалися б, продавши зерно. До речі, господарство наполовину виплатило борги, які залишив у 2000 році мій попередник. Найбільше шкода людей передпенсійного віку: де вони тепер зароблятимуть стаж, якщо від господарства нічого не залишилось?
Як сказав сільський голова Анатолій Власюк, “колгосп розвалило шість чоловік, залишились руїни, а кучка людей нажилась, є й такі, що й майнового паю не мали, але урвали”.
А ось пояснення і аргументи Юрія Федчика і його дружини Галини: “Голова продав усе високоліквідне майно. Було 500 корів. Ви б бачили, як витягували з приміщення 17 корів, що пропали. Залишилось 70 голів. Половина людей вийшла з господарства, але ні землі не добилася, ні майна не віддали. Нам набридло, люди розібрали лише залишки. Майно голова продавав, а сам бар в кімнаті тваринника влаштував”.
Начальник відділу державної виконавчої служби Петро Мирончук, який по-людськи співчуває селянам, але змушений виконувати рішення, каже:
— Люди себе ведуть зухвало, агресивно. Чоловік кричить жінці: “Бий міліціонера в морду, тобі нічого не буде”. Юрій Федчик особисто забрав зерноочисну машину, на яку було нами накладено арешт за борги “Перемоги”, і продав, а тепер на нього ще й земельним відділом накладено два штрафи за самовільне захоплення проїжджої частини вулиці. Мушу сказати, що й голова кооперативу Сидорчук вів себе неповажливо, грубувато, що прискорило події. Люди відчувають безвідповідальність за свої вчинки — це результат невжиття своєчасних заходів прокуратурою і міліцією.
Думається, цьому посприяла слабка районна влада, яка пливла за течією, а тому й довела людей до агресивного стану. Чому юристи з державних установ не підправили керівників сільради, не втрутилась рішуче і своєчасно адміністрація? А якщо вже міняли урочища, то чому не узаконили? Адже усе відбувалось не спонтанно, довго кипіло, як в котлі. Ми зверталися до деяких обласних керівників, що пережили не одні збори в Брониці: що далі робити?.. Їхні висновки: владі слід іти до людей, селянам шукати злагоди — міняти урочища і надалі діяти лише в рамках закону. Легко сказати...
Розвал колективних господарств, розпродаж худоби за борги перед різними організаціями, несправедливе вирішення майнових справ — усе це викликало озлоблення і зневіру в селян. А тут щодня по радіо та телевізору повідомляється, як наживається влада, як верховодять олігархи. Усе це налаштовує людей на “бєспрєдєл”. Але як ми далеко зайдемо з таким правовим нігілізмом, потураючи п’яним і хамовитим заводіям безчинств?