Через важку контузію заново вчився говорити, але знову повернувся в армію. Герої з 14 бригади

Про шлях воїна розповідається на сторінці 14 бригади у Фейсбуці.

У дописі, зокрема, йдеться:

«Він завжди посміхається і жартує, розказує анекдоти, сипле дотепами. І небагатьом відомо, що довелося пережити чоловікові в кривавому 2014 році, при згадці про який навіть через темні окуляри в очах помітний біль… Біль за побратимами з батальйонно-тактичної групи «Колос» 51 окремої механізованої бригади та інших підрозділів, які загинули в боях за Савур-Могилу…
- Штурмували ми її важко… Коли криють усім, «градами», мінометами, важкою артилерією, легко бути не може… Але наші хлопці з «Колосу» теж давали ворогу добряче!
У цей момент у старшини Василя Лучука очі починають світитися.

Штурмували ми її важко… Коли криють усім, «градами», мінометами, важкою артилерією, легко бути не може… Але наші хлопці з «Колосу» теж давали ворогу добряче!

 - Які хлопці воювали тоді в «Колосі»! – гордо каже побратим. - Із багатьма з них, кадровими військовими, зараз продовжуємо службу вже в 14 бригаді. А з хлопцями, які були мобілізовані разом зі мною в першу хвилю, разом пройшли пекло Савур-Могили, дружимо.
З того кривавого серпня 2014 Василь пам’ятає все достеменно: як один із побратимів малював на піску карту, як другий одним танком викликав противника на відкриття вогню, а третій у цей час знищував ворога, четвертий примудрявся з кулемета бити на всі боки, а п’ятий підвозив бк і харчі… І важко сказати, що в той час було більш потрібним… А потім Василь Лучук отримав важке поранення і контузію…
- Сиджу під деревом і не можу зрозуміти, що зі мною сталося… Бій триває, хлопці періодично підбігають до мене, роблять якісь ін’єкції і далі біжать. А я сиджу і чомусь майже не чую вибухів… Коли бій затих, хлопці сказали, що відвезуть мене до шпиталю. Я почав впиратися, мовляв, чого це мене в шпиталь? У нас же справи ще не завершені, ворог з Савур-Могили ще остаточно не вибитий… Крайнє, що пам’ятаю, це кулак взводного перед обличчям і його слова: «Я тобі не поїду в шпиталь!» А за кілька днів хлопці подзвонили і сказала, що таки взяли висоту!
І було це 7 серпня. 
- На момент, коли ми взяли Савур-Могилу, в «Колосі» і в інших підрозділах вже було чимало втрат, багато крові пролилося, багато хлопців загинули…. Наші Сашко Свинчук, Валентин Прихід, Сергій Лобов з розвідбату… - Василь надовго замовкає. 

- Дружина фактично заново вчила мене говорити - далася взнаки сильна контузія. Синові й доньці було важко зрозуміти, чому їхній батько, завжди енергійний і веселий, тепер такий…

Після поранення під Савур-Могилою на Василя Лучука чекав довгий і складний рік лікування та реабілітації. 
Та лікування і підтримка родини зробили свою справу - через рік я вийшов на службу. Щоправда, уже не в піхоту. І продовжую службу! Он яку кар’єру зробив: від солдата до старшини дослужився, - знову жартує побратим. 
А в нашій військовій частині вже давно знають, де Василь Васильович Лучук – там ідеальний порядок і дисципліна. А ще там - гарний настрій і посмішки. 
А Савур-Могила… Хоча поки курган ще окупований, всі воїни батальойнно-тактичної групи «Колос» вірять, що вирішальний бій за Савур-Могилу попереду. І той штурм буде остаточним і переможним!
Фото: 5 років війни...».