Публікації у ”Волині” щодо самовільної забудови на території міста, наступу на життєвий простір лучан викликали жваве обговорення серед людей. На продовження теми поділюся своїм баченням ситуації...
Публікації у ”Волині” щодо самовільної забудови на території міста, наступу на життєвий простір лучан викликали жваве обговорення серед людей. На продовження теми поділюся своїм баченням ситуації.
Сергій КІЧИЙ, депутат міської ради
Міська рада і виконком, очолювані Антоном Кривицьким, — суб’єкти різні. Формально дозволи на складання проектів відведення земельних ділянок, погодження розташування споруд, продаж чи оренду землі надає міська рада, голосуючи на сесії. Практично ж усі важелі впливу на бізнес, який здійснює земельно-будівельний бум, має керівництво виконкому та його підрозділів (архітектури, земельного управління, екології та ін.). Саме через них проходить уся документація, яку подають фірми, аби “вибити” собі ласі шматки землі під офіси чи елітні квартири. Під час сесій міський голова особисто ставить на голосування рішення про видачу таких дозволів. Як правило, закликає прийняти позитивне рішення, лобіюючи крупні бізнесові структури, часто тиснучи на депутатів, аби ті підтримали ці проекти. Близько десятка депутатів, у тому числі я, постійно протидіяли цьому тиску. З великими труднощами нам вдалося “провалити” ряд ганебних рішень про продаж землі, забудову скверів і дворів. Деякі з таких ділянок знаходяться в самісінькому центрі. Це, зокрема, сквер біля магазину “Знання”, двір за колишнім кінотеатром “Хроніка” тощо, проекти забудови яких уже були складені. Проте пан Кривицький отримав на сесіях і чимало перемог. До рук крупного бізнесу назавше потрапили місця, які повинні були б залишитися у власності територіальної громади, зокрема, ринок “Пасаж”, територія навколо готелю “Лучеськ”, частина скверу навпроти гімназії №4, зелена зона біля фонтанів при вході в центральний парк, зупинка “Університет”, шмат землі навколо колишнього кінотеатру “Луцьк” і ряд інших. Помаранчева революція дещо змінила розклад сил і сплутала карти місцевим олігархам. Щоразу менше міських депутатів піддаються тиску голови. Йому стало складніше “проводити” земельні питання. Процес грабунку земельних ресурсів уповільнився. Але як непересічний політик і досвідчений керівник, пан Кривицький ще має величезні важелі впливу. Він ще контролює ситуацію в місті. Без його відома в ньому нічого не робиться. На ринку житла панує шалена дорожнеча, в той час, коли багатьом забудовникам земля під це житло виділялася безкоштовно! Я не обмовився. Ще рік-два тому житловий кооператив, за яким стояла певна фірма, міг “вибити” собі безкоштовну ділянку під будівництво житлового будинку. Як правило, членами кооперативу були громадяни, які згодом мали купити у фірми збудовані квартири. У бюджет могла надійти, в ліпшому випадку, орендна плата за забудовану ділянку протягом часу будівництва (1-2 роки). Сплачувати бюджетну вартість землі ніхто навіть не збирався. Проте ціни на житло, зведене на “халявній” землі, аж ніяк не знизилися. Крім того, мешканці вже заселених будинків стали помічати, що перед їх вікнами, на місці дворів, клумб, спортмайданчиків, скверів почали виростати новобудови. Часто вони створюють тисняву і незручності для сусідів. Складається враження, що найбільш населені мікрорайони міста перетворюють у якісь “кам’яні джунглі” чи суцільні торговища. Навіщо стільки торгових центрів навколо Завокзального ринку? Може, хтось повірив у байку пана Кривицького, що вони, відживши себе, зникнуть? Часто Антон Федорович заявляє, ніби робить усе, аби бізнес у Луцьку розвивався. Йдеться, звісно, не про малих підприємців, а про крупний капітал, який прагне витіснити останніх з ринків, скупити максимум землі, монополізувати прибуткові сфери і встановлювати свої ціни на товари. Кому приносить користь така політика, лучани бачать.
