Вогонь вже тривалий час спопеляє родючу землю, перекидається на лісові масиви — невже ми безсилі приборкати стихію?..
Вогонь вже тривалий час спопеляє родючу землю, перекидається на лісові масиви — невже ми безсилі приборкати стихію?
Ярослав ГАВРИЛЮК
Три села Ковельського району – Заріччя, Тойкут і Воля, які межують між собою, — уже тривалий час потерпають від смогу. У кількох кілометрах від них на площі близько тридцяти гектарів вигоряє урочище “Мох”, ще далі – на двохстах гектарах димить торфовище, що знаходиться на території Скулинської сільської ради. Вогонь перекинувся на родючі землі, де колись вирощували зернові культури та картоплю, спопеляючи їх на неугіддя, які стають непридатними навіть для посадки лісу. Це несе небезпеку для людського організму. При туманній погоді і масовому викиду в атмосферу диму з тліючих торфовищ особливо важко тим людям, які страждають захворюваннями органів дихання та кровообігу. Тут своє вагоме слово має сказати екологічна служба. Але сьогодні, “полюючи” за дядьківськими димарями, екологи опинилися у ролі статистів, коли горять тисячі гектарів родовищ торфу, ліси та родючі поля. Дим від цих пожеж на Волині уже відчувають навіть мешканці польського Холма. Причому, як не дивно, волинські екологи нібито пояснювали своїм колегам з-за Бугу, мовляв, це горить сміття і тирса деревообробного комбінату, що… у Рівненській області. Боротися із пожежами на торфовищах – справа не з легких. Але оці майже двісті гектарів почали горіти не за один день, а два-три місяці тому. Можна було загасити вогонь, коли він “господарював” ще на кількох “сотках”. Схоже на те, що у нас просто нема кому виявляти зародки пожеж і їх ліквідовувати. Селяни та лісівники неодноразово інформували про загоряння відповідні служби, але останні й вусом не повели. Тепер уже горить майже двісті гектарів землі і погасити таку масштабну пожежу Ковельському району явно не під силу. Тут варто нагадати посадовцям один досить важливий документ. Постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 1993 року за №785 затверджене “Положення про державний моніторинг навколишнього природного середовища”, яким на відомства і, насамперед на Міністерство екології, покладено ряд обов’язків щодо слідкування за станом земель. Але чиновникам, як бачимо, не до цього. Забули вони, напевно, й про Земельний кодекс України. Коли на Ковельщині горіли угіддя, а вогонь уже підбирався до лісового масиву, лісівники звернулися за допомогою до одного сільського голови. — Я свою землю обкопав, а ви гасіть ліс, як хочете, – безапеляційно мовив керівник сільської громади. Питань, на які хотілося б почути відповіді фахівців, чимало. Чи відображається десь у звітах спалена земля та зниклі внаслідок пожеж родовища торфу? Як відомо, один сантиметр добре мінералізованої торф’яної землі утворюється протягом чотирьох століть. Хто проводить облік викинутих в атмосферу забруднюючих речовин? І чи звернуться органи прокуратури до суду про відшкодування завданих національним багатствам країни збитків, за сотні гектарів уже назавжди втраченої ріллі? Але чомусь не віриться у те, що когось із посадовців можуть таки притягнути до відповідальності за бездіяльність, яка наробила великої біди.
