Споживачі молочної продукції зауважили, що останнім часом з прилавків магазинів зникли молокопродукти під торговою маркою “Любарт”...
Споживачі молочної продукції зауважили, що останнім часом з прилавків магазинів зникли молокопродукти під торговою маркою “Любарт”. Натомість в асортименті з’явились молоко, масло, йогурти львівських і рівненських виробників, про які раніше ніхто й не чув. І хоч питома вага на молочному ринку Волині луцького заводу становила лише сім відсотків, його продукція користувалась попитом у населення. Природно, що люди почали цікавитись, що ж трапилось із підприємством, яке протягом останніх кількох років було на непоганому рахунку, мало можливість випускати до 60 видів продукції, витрачало чималі кошти на реконструкцію, досить добре розраховувалось із молокоздавачами? Що підштовхнуло торговий дім “Любарт” до краху?
Олена ДУДКЕВИЧ
ДИМУ БЕЗ ВОГНЮ НЕ БУВАЄ Вперше про серйозні проблеми товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім “Любарт” я почула ще у вересні. Тоді до редакції “Волині” завітала Марія Дорощук, яка працювала на молокопереробному підприємстві молокозаготівельником. Жінка розповіла, що написала заяву на звільнення, але ніяк не може “вибити” свої гроші. Тоді ми удвох побували на “Любарті”. Спілкування з адміністрацією було, м’яко кажучи, не з приємних, бо мені відразу дали зрозуміти, що я пхаю носа туди, куди не потрібно. Марії Дорощук пообіцяли, що протягом місяця проведуть якусь перевірку, бо вона начебто здала зношений інвентар (а як могло бути інакше?), хоча на руках жінка мала розписку від заступника директора Григорія Недопада, у якій йшлося про те, що як тільки вона поверне бідони і центрифуги, їй виплатять гроші у той же день. На репліку молокозаготівельниці про те, що фінансові справи заводу невтішні, менеджери пригрозили подати до суду, мовляв, вона підриває авторитет підприємства. Кажуть, час усе розставляє на свої місця. Після тої розмови минув місяць, і торговий дім “Любарт” опинився на межі банкрутства. Припинилось виробництво молочноцільної продукції, і було оголошено, що “Любарт” переходить на виробництво тільки твердих сирів. Під скорочення потрапили понад сто сорок чоловік. Тисячі людей не отримали гроші за здане молоко... Стримати потік скарг і розпачливих дзвінків у редакцію після подій на луцькому молокопереробному підприємстві було важко. Люди зі сльозами на очах розповідали про те, що їх просто “кинули”. Одні залишились без роботи, віддавши підприємству понад двадцять років, і бідкалися, де тепер працевлаштуватись, щоб доробити до пенсії. Інші – молокозаготівельники - опинились у ще скрутнішому становищі, бо ж не могли виплатити гроші людям за здане молоко. А селяни, які здебільшого жили за рахунок того молока і розраховували на ці гроші, лишились на початку зими без палива, теплого одягу. Молокоприймальник із села Доросині Олександр Томашук у відчаї прийшов у редакцію. Він – батько восьми дітей, інвалід, теж потрапив у халепу через луцьке молокопереробне підприємство. Раніше чоловік приймав молоко для заводу й співпрацював з ним через посередника Миколу Вавринчука. Але у вересні підприємець попередив людей про те, що справи на луцькому підприємстві пахнуть смаленим і розрахувався. - До мене приїхали представники “Любарта” і вмовили працювати з ними напряму, - розповідає Олександр Томашук, - пообіцяли, що нормально розраховуватимуться, хоча з другої половини вересня уже виникла заборгованість за здане молоко. А через два тижні “любартівці” знову завітали до Олександра Томашука, але вже з представником Рожищенського сирзаводу і сказали: “Якщо хочеш вчасно отримати гроші і взагалі їх отримати, - здавай тепер молоко на Рожищенський завод”. Очевидно, таким чином хотіли передати свої “точки”. Самотужки прийняти таке рішення молокоприймальник не міг, а люди вирішили, що надійніше буде працювати з “КОМО”. Та тепер щодня селяни почали вимагати від Олександра Томашука, аби він їхав на “Любарт” і “вибивав” їхні гроші. Два тижні чоловік топтав стежку на підприємство, але окрім пустослівних обіцянок так нічого й не виходив. Із одинадцяти тисяч, які заборгував йому завод, не отримав ні копійки. Зате змушений був продати корову, частину картоплі, щоб хоч частково розрахуватись з людьми. А що ж керівництво заводу? Усі, хто приходив і розповідав про проблеми “Любарта”, повторювали одне і те ж: адміністрація підприємства з людьми поводиться зухвало і непорядно. Спроба поспілкуватись по телефону з директором Богданом Барадним теж нічим не закінчилась, бо застати на місці львів’янина, який щодня приїжджає до Луцька, щоб керувати підприємством, було непросто. Зате побачити його вдалося на зборах молокоздавачів у селі Покащів Ківерцівського району.
ЗВІДКИ ВІЗЬМУТЬСЯ ГРОШІ У ГРУДНІ? Зустріч із селянами керівництва заводу зініціював підприємець Михайло Марчук, який теж не міг ніяк розрахуватись з людьми за здане молоко. Хоч із запізненням, але Богдан Барадний приїхав у Покащів і відразу виклав позицію заводу: - Шановні жіночки, у вас є два виходи: або чекаєте до кінця грудня, коли з’являться гроші, або подаєте на підприємство до суду. Зараз розрахуватись з вами за молоко ми не можемо. Важко підібрати слова, щоб передати, який шквал негативних емоцій у ту хвилину вилився на керівника підприємства. Воно й не дивно. Людей пошили у дурні, а тепер ще змушують робити якийсь глупий вибір. На запитання — “Де ж поділися гроші? Чому завод припинив переробку молока?”— із уст директора довелось почути, що підприємству заборгував міський бюджет у межах трьохсот тисяч гривень, завод лишився без молокосировини, треба виплатити заробітну плату тим людям, які розраховуються з підприємства, а ще ж є податки... Із офіційних джерел відомо, що станом на 26 жовтня “Любарт” заборгував 1 мільйон 236 тисяч гривень за здане молоко, зокрема населенню – 1118 тисяч гривень. Не погребувала адміністрація підприємства і можливістю набрати кредитів, які також треба вчасно погасити. Звідки “Любарт” збирається брати кошти, щоб розраховуватись з боргами, не зовсім зрозуміло, адже, за словами директора Богдана Барадного, підприємство сьогодні має лише м’які сири й тверді сири, які ще не пройшли технологічний цикл, та шістсот кілограмів шоколадного масла. Сири “потягнуть” десь на мільйон гривень. На них, в основному і розраховує підприємство. Про решту продукції можна й не говорити. Щоб повернути борги людям, завод пропонував таку схему: вони здають йому молоко, підприємство відразу платить гроші і повертає частину боргу. Але знову повірити “любартівцям” молокоздавачі вже не наважуються. Хоча Марії Дорощук таким чином все ж вдалося забрати свої гроші з підприємства. Що ж до бюджетних боргів, то мер міста Антон Кривицький сказав: - У нас такої заборгованості перед “Любартом” і бути не може. А з іншого боку: навіщо адміністрація заводу відпускала продукцію, коли бачила, що за неї не платять?.. За даними міського управління охорони здоров’я, вони нічого не боргують «Любарту». Освітяни ж були винні 4 тисячі гривень, які вже проплатили. Міська влада налаштована за будь-яких умов зберегти молокопереробне підприємство, яке пережило роки економічної кризи. Антон Кривицький робив неодноразову спробу зустрітись із власником підприємства, який, як виявилось, займає високу посаду у Києві. Але, видно, власнику менше всього болить доля заводу, бо та зустріч усе відкладається. Селяни розглядають можливість подати до суду позовну заяву на “Любарт”. Однак їм відразу необхідно буде сплатити три відсотки від суми, яку вони збираються відсудити. Крім того, на це потрібен час. Та й хто зможе гарантувати, що гроші селянам повернуть навіть тоді, коли суд прийме рішення на їхню користь?
ХТО ВИНЕН У ПРОБЛЕМАХ “ЛЮБАРТА”? Найбільше подивувало мене, коли Богдан Барадний звинуватив у проблемах підприємства засоби масової інформації та своїх головних конкурентів. Мовляв, журналісти в погоні за смаженими фактами знайшли, як кажуть, кістку в молоці і зробили з того проблему. Цим скористались конкуренти, які увімкнули усі механізми, аби відібрати в “Любарта” сировинну базу. Щодо сировинної бази, то, здається, підприємство втратило її не в один день. Цей процес відбувався поступово. Один із найбільших молокоздавачів “Любарта” — сільгосппідприємство “Рать” Луцького району — у свій час був дуже задоволений співпрацею із заводом. Але ще в минулому році “Любарт” почав боргувати “Раті” за здане молоко. Тому й відвернулось від нього господарство. Борги повернули, але осад, як кажуть, лишився. Так відбувалось і з дрібними молокоздавачами. У результаті на початку жовтня “Любарт” заготовляв лише триста літрів молока. Що завадило адміністрації підприємства запобігти такій ситуації, увімкнути якісь економічні важелі боротьби з конкурентами, невідомо. Більшість посадових осіб області схиляється до думки, що “Любарт” опинився на межі банкрутства через недосконалий менеджмент підприємства, а Богдан Барадний стверджує, що на заводі працюють професіонали. Але як тоді пояснити, чому підприємство, яке розташоване в обласному центрі, має усі можливості для того, щоб втримати сировинну базу, має набагато досконаліше обладнання, ніж, скажімо, Рожищенський сирзавод, просто зійшло з дистанції? Прикро, що реально на долю підприємства не може вплинути влада, бо все вирішує власник, а посадовці можуть лише на свій розсуд коментувати цю ситуацію і то за умови, що їхні імена залишаться втаємниченими. Дивні і незрозумілі у нас закони економіки і державні регулюючі механізми.
