Незламна дюймовочка дає собі раду і тішиться з того, що має.
«Коли побачила людей без рук і ніг, перестала комплексувати через свій маленький ріст»
Валентина Смічик із Черевахи – енергійна й позитивна жіночка зі зростом трішки більше метра двадцять і великим щирим та сонячним серцем
Звичайно ж, хотілося б пані Валентині бути трохи вищою, та й при своєму рості навчилася самостійно робити всі хатні справи, давати лад в оселі й обійсті, невеличкому господарстві, доводилось і вже нині покійних батьків доглядати. Стежить і за своєю зовнішністю – робить зачіску, фарбує нігті, охайно й модно вдягається.
– Дуже люблю квіти – сіяти, садити, доглядати і… малювати. А окрім квітів нічого більше не малюю… – розповідає жінка. – А ще люблю готувати щось смачненьке.
Особливо залюбки експериментує з пиріжками та рогаликами. Їх дегустує брат Микола, з яким пані Валентина проживає в батьківській хаті.
Раніше вона багато їздила в санаторії, на море, а зараз, коли батьків не стало, не хоче залишати брата, який такий же зростом як вона.
«Переживаю, аби з ним все було добре», – ділиться тендітна пані Валентина, ніхто і не здогадався б, що кілька років тому вона розміняла п’ятий десяток літ. Народилася вона в Черевасі в багатодітній сім’ї Смічиків, де не заведено було байдикувати ні батькам, ні шістьом дітям – синові й донькам. Змалку бралася до всякої роботи. Після школи закінчила курси швачки у центрі професійної реабілітації осіб з інвалідністю міста Лютіж на Київщині.
На роботу не брали, кажучи: «А де ж ми для тебе швейну машинку візьмемо?»
– Шити дуже подобалось, та куди б не звернулася, на роботу не брали, кажучи: «А де ж ми для тебе швейну машинку візьмемо?» – згадує жінка, зауважуючи, що опанована професія згодилася їй насамперед для власних потреб. Але навчання відкрило для неї світ не таких, як інші:
– Коли побачила людей без рук й без ніг, перестала комплексувати через свій маленький ріст. До того ніяковіла, коли на мене пильно дивились, а тоді перестала на це звертати увагу.
Із ранньої весни до пізньої осені клопочеться Валентина Андріївна на городі. Щороку із нетерпінням чекає початку ягідно-грибного сезону, бо обожнює бувати в лісі. Бере свого незмінного помічника – велосипеда – і гайда на свіже повітря по лісові дари.
«Аби здоров’я було, то й до роботи є охота… Чого ж плакати, головне – в душі бути, як усі. Вміти радіти й тому, що можеш зробити», – усміхнено каже наостанок дюймовочка із Черевахи.
Юлія МУЗИКА.
