Слухаючи останні інтерв’ю Президента Віктора Ющенка, кожен з нас робить для себе певні висновки. Одних цікавить, чому він уникає прямих ефірів, інших — чому йому не задають гострих запитань, третіх непокоїть стиль відповідей гаранта Конституції...
Слухаючи останні інтерв’ю Президента Віктора Ющенка, кожен з нас робить для себе певні висновки. Одних цікавить, чому він уникає прямих ефірів, інших — чому йому не задають гострих запитань, третіх непокоїть стиль відповідей гаранта Конституції.
Віктор ОНИЩУК
Як на мене, справа не стільки в тому, скажімо, що факти корупційних проявів за матеріалами екс-держсекретаря Олександра Зінченка, як заявив Президент з посиланням на Генпрокуратуру, не підтвердилися. Тут інакше й не могло бути, якщо сам Президент у цьому був переконаний відразу після звинувачень Зінченка. Своєрідна презумпція невинуватості, тільки з точністю до навпаки... На жаль, Ющенко дозволяє собі трактувати закони на власний розсуд. Так зробив і цього разу, коментуючи, ніби корупційними проявами є те, що “прилипне до рук”, тобто хабарництво. Але ж чинним законодавством України, залежно від характеру і ступеня вчиненого діяння, як корупційні правопорушення кваліфікуються й зловживання із перевищенням влади або службових повноважень. Сумнівно, щоб цього не знав гарант Конституції. Ну, а переконання, що двічі неможливо “увійти в ту саму річку”, із вуст Віктора Андрійовича якраз і звучить найбільш непереконливо. Бо всі пригадують, як уперше у 2002 році при обранні голови вищого законодавчого органу Ющенко так і не зміг скористатися перемогою “Нашої України” на парламентських виборах. Чого вартувало тодішнє голосування за кандидата на пост спікера від “ЗаЄдУ” Володимира Литвина саме 226-а голосами! І одним з цих “вирішальних” голосів був голос “однодумця” Ющенка із “НУ” Сергія Бондарчука, якого привезли аж із Києва для обрання нардепом саме від гордих горохівчан. Невже не знайшлося місцевого достойника? Аналогічно й тепер Ющенко “входить у ту ж воду”, розтринькуючи політичний капітал довіри людей. Найсприятливіший період безповоротно втрачений. Втрачений його нерішучістю, хитаннями, нерозумінням вимог часу і людей, розривом між словом і ділом, а то й безвідповідальністю — на догоду клановим інтересам, а не загальнонаціональним. Після Майдану наш народ уже не обдуриш — він усе бачить і розуміє. І це неминуче обернеться бумерангом проти Ющенка-НСНУ вже на наступних виборах 2006 року.
