ВОЛИНЯНИН ПРИВАТИЗУВАВ АЛМАЗНУ СВЕРДЛОВИНУ
Наприкінці 80-их років минулого століття зачастили у Корецький район геологи. У тільки їм відомих місцях надтвердими бурами прокладали свердловини...
Василь ЯНОШІ
Наприкінці 80-их років минулого століття зачастили у Корецький район геологи. У тільки їм відомих місцях надтвердими бурами прокладали свердловини.
А на розпитування допитливих селян відбувалися малозначущими фразами на зразок: “Шукаємо мінеральну воду” чи “Будемо облаштовувати водонапірні башти”. Особливий інтерес члени приїжджої експедиції виявляли до гранітної гряди на межі трьох областей — Житомирської, Рівненської та Хмельницької — поблизу хутора Пархими.
Хоч як не “шифрувалися” геологи, та люди звідкілясь таки дізналися, що у квітні 1990-ого на хуторі Пархими, за десять кілометрів від райцентру, зі свердловини, пробуреної на глибині 135 метрів на городі Арсена Геруса, видобуто пригорщу самоцвітних мінералів. Ось коли розгулялася фантазія земляків, ось коли дісталось районним газетярам, що не розкривають таємниці.
Зізнаюся, як редактор райгазети, неабияк ризикував, пишучи в той час репліку “Що шукають геологи?”. Позаяк тоді ще було прийнято реагувати, на критичні виступи преси, наш тогочасний народний депутат по Гощанському виборчому округу Василь Руденко “витягнув” офіційну відповідь у начальника геологорозвідувальної партії “Північукргеологія”. Отоді широка громадськість дізналася, що на хуторі Пархими геологи шукали не мінеральну воду, а дорогоцінні алмази! З офіційної відповіді київського чиновника було зрозуміло, що за позитивних результатів і зусиль експедиції тут, ймовірно, буде “алмазна столиця”. І такі припущення мали підстави: у згаданій свердловині знайшли супутні мінерали, що виразно “сигналізували” про близьке сусідство “кімберлітових трубок”. Для невтаємничених пояснимо, що саме їх виповнює вивершена магматична алмазоносна гірська порода. І недарма ці трубки мають назву від міста Кімберлі в Південно-Африканській Республіці, яке в цілому світі славиться надтвердими копалинами, де видобувають чи не найбільше цих дорогоцінних мінералів.
Вдруге геологи приїжджали на Кореччину в часи так званої перебудови, аби згорнути розпочаті роботи. Шахту зверху розкопали, залили метрової товщини бетоном і засипали землею. Заспокоїлись хуторяни, повернулися до своїх прадавніх занять: вирощують та вивозять на базар картоплю, овочі, яблука і сливи, поросят і гусей. Але, йдучи в ногу з сьогоденням, кмітливий син Арсена Михайловича Геруса, скориставшись наданою державою можливістю, приватизував не лише город родинного гнізда, а й ділянку з “кімберлітовою свердловиною”. Як мовиться, про всяк випадок.
Не гадав і я, що до алмазної теми повернуся знову через десять з лишком літ. Ото прочитав у львівському “Експресі” цікаву кореспонденцію. Виявляється, до розвіданих у Рівненській області родовищ базальту, бурштину, фосфоритів, міді серйозно причисляються й алмази. Посадові особи області поінформували громадськість, що в надрах нашого краю — великі поклади унікальної надтвердої стратегічної сировини. Гарячі голови навіть мільйонні (в “баксах”) зиски починають підраховувати від можливих рудників.
І такі твердження небезпідставні. Бо Рівненщина — одна із найперспективніших алмазних регіонів України. Тут геофізичними методами “промацали” чималі території. За свідченням тодішнього головного геолога обласної геологічної експедиції Володимира Матеюка, тоді кімберліт шукали на площі 40 квадратних кілометрів у Зарічненському та Володимирецькому районах. Завдяки біолокаційному методу встановлено, що на межі України з сусідньою Білоруссю таки залягають дві кімберлітові трубки.
До ще більш алмазоносних зараховують Шепетівський район Хмельницької області, а особливо “трикутник”, обмежений такими селами: Мухарів (Славутський район, Хмельниччина), Середня Деражня (Новоград-Волинський район, Житомирщина) та Жадківка (Корецький район, Рівненщина). Епіцентр багатообіцяючого “трикутника” якраз припадає на хутір Пархими.
Цими днями знову прочитав у місцевих ЗМІ інформацію про плани владних структур щодо видобутку корисних копалин. Знову зустрів посилання на можливий видобуток дорогоцінного алмазу в окреслених районах Північного Полісся.
Теоретично все просто: є версія (її потрібно грунтовно перевірити), є люди (їх потрібно залучити до справи). Однак немає коштів, сучасного обладнання для розробок. Збагачувальну фабрику на околиці Рівного свого часу законсервували, частину обладнання продали. Та все ж надія жевріє: хай не тепер, то колись дорогоцінна начинка кімберлітових трубок “дістанеться” нашим землякам, принесе чималі кошти в казну України. Та й кмітливий водій Сергій Арсенович Герус, до обійстя якого “прив’язано” на карті п’ятнадцять років тому багатообіцяючу свердловину, був би не проти зажити не гірше від аравійських нафтових магнатів, які зможуть придбати видобуті на непримітному волинському хуторі Пархими дорогоцінні дари землі — алмази.
м. Корець
Рівненської області.
Наприкінці 80-их років минулого століття зачастили у Корецький район геологи. У тільки їм відомих місцях надтвердими бурами прокладали свердловини.
А на розпитування допитливих селян відбувалися малозначущими фразами на зразок: “Шукаємо мінеральну воду” чи “Будемо облаштовувати водонапірні башти”. Особливий інтерес члени приїжджої експедиції виявляли до гранітної гряди на межі трьох областей — Житомирської, Рівненської та Хмельницької — поблизу хутора Пархими.
Хоч як не “шифрувалися” геологи, та люди звідкілясь таки дізналися, що у квітні 1990-ого на хуторі Пархими, за десять кілометрів від райцентру, зі свердловини, пробуреної на глибині 135 метрів на городі Арсена Геруса, видобуто пригорщу самоцвітних мінералів. Ось коли розгулялася фантазія земляків, ось коли дісталось районним газетярам, що не розкривають таємниці.
Зізнаюся, як редактор райгазети, неабияк ризикував, пишучи в той час репліку “Що шукають геологи?”. Позаяк тоді ще було прийнято реагувати, на критичні виступи преси, наш тогочасний народний депутат по Гощанському виборчому округу Василь Руденко “витягнув” офіційну відповідь у начальника геологорозвідувальної партії “Північукргеологія”. Отоді широка громадськість дізналася, що на хуторі Пархими геологи шукали не мінеральну воду, а дорогоцінні алмази! З офіційної відповіді київського чиновника було зрозуміло, що за позитивних результатів і зусиль експедиції тут, ймовірно, буде “алмазна столиця”. І такі припущення мали підстави: у згаданій свердловині знайшли супутні мінерали, що виразно “сигналізували” про близьке сусідство “кімберлітових трубок”. Для невтаємничених пояснимо, що саме їх виповнює вивершена магматична алмазоносна гірська порода. І недарма ці трубки мають назву від міста Кімберлі в Південно-Африканській Республіці, яке в цілому світі славиться надтвердими копалинами, де видобувають чи не найбільше цих дорогоцінних мінералів.
Вдруге геологи приїжджали на Кореччину в часи так званої перебудови, аби згорнути розпочаті роботи. Шахту зверху розкопали, залили метрової товщини бетоном і засипали землею. Заспокоїлись хуторяни, повернулися до своїх прадавніх занять: вирощують та вивозять на базар картоплю, овочі, яблука і сливи, поросят і гусей. Але, йдучи в ногу з сьогоденням, кмітливий син Арсена Михайловича Геруса, скориставшись наданою державою можливістю, приватизував не лише город родинного гнізда, а й ділянку з “кімберлітовою свердловиною”. Як мовиться, про всяк випадок.
Не гадав і я, що до алмазної теми повернуся знову через десять з лишком літ. Ото прочитав у львівському “Експресі” цікаву кореспонденцію. Виявляється, до розвіданих у Рівненській області родовищ базальту, бурштину, фосфоритів, міді серйозно причисляються й алмази. Посадові особи області поінформували громадськість, що в надрах нашого краю — великі поклади унікальної надтвердої стратегічної сировини. Гарячі голови навіть мільйонні (в “баксах”) зиски починають підраховувати від можливих рудників.
І такі твердження небезпідставні. Бо Рівненщина — одна із найперспективніших алмазних регіонів України. Тут геофізичними методами “промацали” чималі території. За свідченням тодішнього головного геолога обласної геологічної експедиції Володимира Матеюка, тоді кімберліт шукали на площі 40 квадратних кілометрів у Зарічненському та Володимирецькому районах. Завдяки біолокаційному методу встановлено, що на межі України з сусідньою Білоруссю таки залягають дві кімберлітові трубки.
До ще більш алмазоносних зараховують Шепетівський район Хмельницької області, а особливо “трикутник”, обмежений такими селами: Мухарів (Славутський район, Хмельниччина), Середня Деражня (Новоград-Волинський район, Житомирщина) та Жадківка (Корецький район, Рівненщина). Епіцентр багатообіцяючого “трикутника” якраз припадає на хутір Пархими.
Цими днями знову прочитав у місцевих ЗМІ інформацію про плани владних структур щодо видобутку корисних копалин. Знову зустрів посилання на можливий видобуток дорогоцінного алмазу в окреслених районах Північного Полісся.
Теоретично все просто: є версія (її потрібно грунтовно перевірити), є люди (їх потрібно залучити до справи). Однак немає коштів, сучасного обладнання для розробок. Збагачувальну фабрику на околиці Рівного свого часу законсервували, частину обладнання продали. Та все ж надія жевріє: хай не тепер, то колись дорогоцінна начинка кімберлітових трубок “дістанеться” нашим землякам, принесе чималі кошти в казну України. Та й кмітливий водій Сергій Арсенович Герус, до обійстя якого “прив’язано” на карті п’ятнадцять років тому багатообіцяючу свердловину, був би не проти зажити не гірше від аравійських нафтових магнатів, які зможуть придбати видобуті на непримітному волинському хуторі Пархими дорогоцінні дари землі — алмази.
м. Корець
Рівненської області.