Фермерам ніколи не було легко: ні тоді, коли у 1990 році прийняли Закон “Про селянське (фермерське) господарство”, ні тепер, коли з високих трибун лунають слова, що майбутнє – за великотоварним виробництвом...
Олена ДУДКЕВИЧ
Фермерам ніколи не було легко: ні тоді, коли у 1990 році прийняли Закон “Про селянське (фермерське) господарство”, ні тепер, коли з високих трибун лунають слова, що майбутнє – за великотоварним виробництвом.
У дев’яностих у фермерський рух влилися справжні ентузіасти цієї справи, які, не боячись набивати гулі, виборювали свою нішу у виробництві сільськогосподарської продукції. Чимало їх відсіялось за роки реформаційних процесів на селі, у багатьох опустилися руки. Фактично із 732 офіційно зареєстрованих на Волині фермерських господарств сьогодні працює лише половина. Рік, що минає, став для фермерства чи не найкритичнішим за увесь період його існування. ЗА КИМ ЖЕ ВСЕ-ТАКИ МАЙБУТНЄ? — Коли на Всеукраїнській нараді міністр з питань агропромислової політики Олександр Баранівський заявляє, що майбутнє – за великотоварними виробниками, у мене це викликає хвилю обурення, - не може стримати своїх емоцій голова асоціації фермерів у Луцькому районі Оксана Мигдаль. – Це все одно, що народити дитину, а через десять років сказати їй: вибач, але ти мені не потрібна, бо ти – помилка молодості. Керманичі агропромислового комплексу доводять, що у малих, себто фермерських, господарствах не реально застосовувати новітні технології виробництва. Але фермери, які вже за останній десяток років встигли об’їздити півсвіту, наводять приклади господарювання в європейських країнах, де середній розмір земельної ділянки у фермерському господарстві 20-30 гектарів. У штаті Айова, який посідає перше місце у Сполучених Штатах Америки по виробництву сільськогосподарської продукції, дев’яносто тисяч ферм (населення – 3 мільйони), середній розмір яких – 140 гектарів. При цьому нікому й до голови не прийде казати, що в Європі сільгоспвиробники не дотримуються технологій. Тож справа, очевидно, не у розмірі господарств, а у політиці, яку по відношенню до них сповідує держава. Із цим погоджується і голова Комітету Верховної Ради з питань аграрної політики та земельних відносин, президент Асоціації фермерів та приватних землевласників Іван Томич: - Доки ми будемо чути мову про укрупнення і концентрацію господарств, що нагадує мені сімдесяті роки, доти матимемо продовольчу проблему. За його словами, у 2005 році 156 великотоварних сільгосппідприємств в Україні отримали з бюджету мільйони гривень, тоді як до 80 відсотків господарств не дійшло жодної копійки, за винятком кредитів. Усе це скидається на ручну схему управління агропромисловим комплексом, далеку від прозорості та відкритості щодо розподілу коштів. Очевидно, що корупційні схеми й справді ліпше працюють у мережі великотоварних господарств, де є можливість “відмивати” гроші. Звісно, можна сперечатись щодо того, чия продукція нині буде високоякіснішою — фермерського чи великотоварного підприємства. Але починати тоді потрібно з того, що працювати вони мають в абсолютно однакових умовах: користуватись кредитами, отримувати дотації, мати доступ на ринки збуту. А щодо застосування високоякісних технологій, то, повірте, що багатьом волинським фермерам вони не чужі. Інша справа, що фермери нині почуваються як позашлюбні і нікому не потрібні діти. З одного боку через Державний фонд підтримки фермерських господарств держава стимулює господарників до реєстрації фермерських господарств. Новостворені і справді мають можливість отримати підтримку: при виготовленні проектів відводу земельних ділянок, відшкодування відсотків за користування банківськими кредитами, до 30 відсотків збільшилось відшкодування за придбаний перший трактор, комбайн, важкий автомобіль. А з іншого боку, господарства, які працюють понад три роки, залишаються наодинці зі своїми проблемами, бо вже не можуть розраховувати на підтримку Фонду. Тому й спостерігається масова перереєстрація фермерських господарств з одного члена на іншого, що призводить до плутанини і не сприяє розширенню виробництва. У нинішньому році через Фонд підтримки фермерства на безповоротній основі фермерські господарства отримали понад 700 тисяч гривень. Але ця цифра далека від тої, яка б задовольнила потреби фермерства на Волині.
БРАТИ ПО НЕЩАСТЮ Побувавши сьогодні у будь-якому селі, важко провести чітку межу між фермерськими і одноосібними господарствами. Останні обробляють більше землі, але при цьому залишаються абсолютно соціально не захищеними. Бо, працюючи на своєму полі, вони теоретично вважаються безробітними, адже не сплачують ніяких соціальних відрахувань. - Звісно, ми могли б написати заяву у Пенсійний фонд, - каже одноосібниця з Луцького району Лілія Міськевич, - і сплачувати відповідні відсотки від розміру мінімальної зарплати. Але ж доводиться робити вибір: або платити у Пенсійний, або купити дизпаливо на посівну чи жнива. Як правило, господарники роблять вибір на користь останнього. Реєструватись фермерами не поспішають, кажуть, що нема що реєструвати. Невизначені, а подекуди й “натягнуті” стосунки з керівниками великотоварних підприємств, зі складу яких виходять господарі, ще більше ускладнюють ситуацію. Бо, трапляється, що, коли селянин вирішує господарити на свій розсуд, то автоматично перетворюється на ворога великотоварного підприємства. Родина Міськевичів з Воютина вирішила господарювати одноосібно ще два роки тому. Однак майнових паїв досі так і не отримала, як і плати за їх оренду. Суперечки щодо вартості майна, послуг, яке надає сільгосппідприємство, тривають постійно. Скажімо, доходить до того, що за бичка, якого видають на майновий пай, селянинові рахують по 28 гривень за кілограм. - Від нас відвернулася і сільська рада, - розповідають одноосібники. – По селах проводять нумерацію худоби, роблять щеплення. А нас навіть до відома ніхто не ставить, бо ми своїх корів випасаємо не в череді. До нас ставляться як до усамітників. Виходу із цієї ситуації селяни-одноосібники, на жаль, не бачать. Закон “Про одноосібні господарства” у нашій державі прийнятий вже три роки тому, але дії його поки що ніхто не відчуває. Бо, за словами Івана Томича, жоден з урядів не взявся за розробку державної Програми розвитку одноосібних селянських господарств. Щоправда, на рівні областей такі програми у деяких регіонах діють і фінансуються з місцевих бюджетів. Є проект цієї програми і на Волині, щоправда, він знаходиться іще на стадії обговорення. - Ми вже на всіх рівнях, на яких могли, вносили свої пропозиції, - розповідає Оксана Мигдаль, - щодо реєстрації одноосібних господарств і їх діяльності, а віз, як кажуть, і нині там.
І ЗНОВУ АКЦІЇ ПРОТЕСТУ Перебуваючи на Волині, голова Асоціації фермерів і приватних землевласників Іван Томич заявив: - Ми більше не можемо просто спостерігати, як нищать село. З 1 грудня Асоціація фермерів та приватних землевласників, а також Партія вільних селян і підприємців ініціюють створення страйкових комітетів у рамках Всеукраїнської акції під гаслом “Без селянина нема держави, без фермера – майбутнього”. Під стінами Верховної Ради ми спробуємо привернути увагу усіх гілок влади до того, що нині відбувається в селі. Найперше, що збираються відстоювати страйкарі, - діючу схему оподаткування для всіх форм сільгосптоваровиробників. Адже якщо з нового року сільгоспвиробникам доведеться сплачувати ПДВ, то це автоматично призведе до росту цін на споживчому ринку. Тому ініціатори акції пропонують прийняти єдиний земельний податок, який би не переглядався як мінімум десять років. При цьому пропонують перейняти досвід у поляків. За словами Івана Томича, другою вимогою, яку висуватимуть учасники акції, буде стабільність цін на зерновому ринку. При цьому, вони за те, щоб ціни не зростали, оскільки сьогодні продовольчого зерна у господарствах лишилося зовсім мало, бо виробники реалізували його по низьких цінах, то немає потреби й збільшувати ціну на збіжжя, що може призвести до подорожчання хліба. Із цим не зовсім погоджуються волинські фермери. На думку виконуючого обов’язки голови Асоціації фермерів Миколи Собуцького, зерно сьогодні продали переважно великотоварні господарства, які мали можливість збути його до регіональних потреб, Аграрного фонду та інших структур. Дрібніші ж виробники, у тому числі й фермери, чекають ціни. Головна тема, яку сьогодні обговорюють на усіх рівнях, - бюджет 2006 року. Затамувавши подих, очікує й село. Але, зі слів Івана Томича, особливо радіти не доведеться, бо цифри, про які йдеться у проекті бюджету, далекі від реальності. Арифметично на село приписується все, що можна – програми “Шкільний автобус”, по будівництву доріг тощо. Насправді ж на агропромисловий комплекс передбачається лише 5,8 мільярда гривень. Цього явно достатньо, щоб село відчуло справжню підтримку. - Волинські фермери теж будуть брати участь в акції, - розповідає Микола Собуцький, - але цього разу ми спитаємо, що реально отримаємо, яким буде механізм розподілу коштів. Бо просто галасувати вже набридло.
