У так званих демократичних країнах історія не підлягає корегуванню з плином часу. А от у нашій бідолашній державі - все навпаки. Нова влада – нова правда!..
У так званих демократичних країнах історія не підлягає корегуванню з плином часу. А от у нашій бідолашній державі - все навпаки. Нова влада – нова правда! Арешт керманича Волинської митниці, вбивство начальника Луцького міськвідділу внутрішніх справ, загадкове зникнення найвідомішого кримінального авторитета, затримання грабіжників німецького банку… Всі ці резонансні події минулих літ нині вимагають переосмислення, чесної, незалежної оцінки… Дати її через рубрику “За лаштунками резонансних справ” спробує Сергій Бортніков, автор таких резонансних творів, як “Перша ходка”, “Замок королеви Бони”, “Карателі”, “Чистильник”, “Бомж” і багатьох-багатьох інших...
Сергій БОРТНІКОВ
2 квітня 2002 року несподівано сталася знаменна подія, яка підняла авторитет наших правоохоронців на досі не бачену висоту. Ще б пак! Українські менти, котрих співгромадяни вважають доволі, вибачте, тупими, а відтак і неспроможними розкрити будь-який більш-менш ретельно підготовлений злочин, затримали банду міжнародних гангстерів! То був зірковий час генерала Француза. Невдовзі він отримав губернаторське крісло, звання Героя і – завдяки кінематографу - мало не всесвітню славу… Та чи заслужену? Отже… Троє озброєних грабіжників (до речі, вихідців з Радянського Союзу) вдерлися до однієї з філій банку “Шпаркассе” у Нижній Саксонії і, прихопивши разом з грошима двох заручниць, автомобілем “Сеат-Ібіца” спробували відірватися від поліції, яка негайно прибула до місця події… Їхньою здобиччю стали 240 тисяч євро – солідний пакунок, що важив близько 20 кілограмів. Збереження життя бранців в усьому цивілізованому світі (до якого Україна, на жаль, не належить) вважається пріоритетним завданням під час проведення будь-якої спецоперації, тому німці попросили польських колег безперешкодно пропустити бандитів через свій кордон… На теренах сусідньої країни злочинців спіткала перша невдача – від них втекла одна із співробітниць пограбованого банку. Втім, інша жінка все одно залишалася в машині, яка із маніакальною впертістю просувалася все далі на схід. Як потім з’ясувалося, хлопці мріяли потрапити до Ялти! На автопереході Дорогуськ – Ягодин для них теж створили “зелений коридор”. І ось вона – історична батьківщина! І тут починаються творитися дивні речі… Незважаючи на залучення до операції спеціально навчених бійців трьох спецпідрозділів з СБУ, УБОЗу і МВС (відповідно “Альфи”, “Сокола” і “Беркута”), переговори з бандитами доручають вести… співробітникам ДАІ. Так у центрі подій опинився наш земляк - тодішній начальник відділу дорожньо-патрульної служби і розшуку викраденого транспорту підполковник Данилюк. - Перше занепокоєння я відчув у селі Маяки, - згадує Василь Олексійович. – Адже саме там траса повертає ліворуч – в об’їзд Луцька… Але зловмисники вирішили їхати прямо – через обласний центр… А у місті знову непередбачена ситуація - вони заблукали! Зупинилися поблизу м’ясокомбінату - й ні туди, й ні сюди! Володя Ковальчук підігнав авто впритул до “Сеату”. Бандити відразу наставили на нас два пістолети. Я ж опустив скло і жестом показав, що зброї при собі не маю… Мовляв, моє завдання не затримувати, а супроводжувати вас, аби не виникло ніяких непорозумінь… І тоді водій попросив вивести їх за межі населеного пункту… Тим часом високе міліцейське керівництво в особі держсекретаря МВС України Олександра Гапона теж вирішило піти на контакт з кримінальним тріо. Для втілення свого задуму генерал-полковник через керівника УМВС у Волинській області (тоді його обов’язки виконував О. Євлошевський) наказав Данилюкові передати злочинцям мобільний телефон. Про що вони говорили – наразі не відомо. Тільки на околиці сусіднього обласного центру до злочинців вийшов ще один високопоставлений перемовник – начальник Рівненського УМВС генерал Француз. Для цього Анатолію Йосиповичу довелося навіть залишити відомчу медустанову, у якій він проходив лікування! І ось тут виникає найбільше запитань. Чому роботу пересічного оперативника доручили аж керівникові регіональної структури МВС, зігнавши його при цьому з лікарняного ліжка? І чому не дали здійснити операцію волинянам, які супроводжували грабіжників аж до самого Рівного, допоки вони не потрапили до рук Француза? І – останнє – чому власник лампасів, не вагаючись, кинувся на “амбразуру”? Як відомо, наші полководці навіть під час війни неохоче підставляли під кулі свої мужні груди… Може, вже тоді він знав щось таке, про що нам усім і досі знать “нє вєлєно”? А, може, просто точно прорахував наслідки свого “героїзму” і вирішив раз у житті ризикнути власною головою? Мовляв, гра вартує свічок… Як би там не було, Француз умовив бандитів здатися. За деякими даними, головним його аргументом, який остаточно схилив чужинців до капітуляції, був такий: “За нашими законами вам нічого не буде… Бо ви здійснили злочин не в Україні, а в Німеччині”… Дехто, можливо, візьме під сумнів моральність такого вчинку, але переможців, як відомо, не судять…
P.S. Подейкують, будучи керівником Волинської облдержадміністрації, Француз страшенно обурювався, коли хтось не згадував усіх його постів і регалій. Обов’язково - голова, Герой, член… Інакше, як то кажуть, можливі наслідки… А от решта фігурантів цієї історії, які підготували грунт для його злету, - нині звичайні пенсіонери. Просто Данилюк і просто Ковальчук. Не Герої, але й не члени…
