На ювілейну півстолітню річницю спільного життя пара таки вирішила здійснити таїнство вінчання.
У день свого «золотого» весілля вдруге пішли до шлюбу
18 жовтня 1969 року для молодої сім'ї Григорія та Неоніли Семенюків вигравали музики й звучали слова найкращих побажань, а рівно п’ятдесят років потому – 18 жовтня 2019-го, ця пара знову пішла до шлюбу, цього разу – церковного
– В цей день була така ж погода, як і п’ятдесят років тому – сонячний і безвітряний, «золотий» день, жовте листя на деревах… Тільки тоді була субота, а цього року – п’ятниця. А ще, коли ми одружувалися , всі були в нейлонових сорочках, які тоді були якраз модними…– з усмішкою каже сивочолий «наречений», який вже багато років мав намір повести свою дружину до вівтаря.
І самі «молодята» хотіли, аби їхній подружній союз отримав благословення Господнє, і не раз переконували взяти церковний шлюб їхні син із донькою, які обоє повінчані, і свати Олександр та Раїса Малишки. «Коли одружувались, часи були не ті… – зауважує Григорій Корнійович, – а потім і хотіли, та все якось відкладали…» А на ювілейну півстолітню річницю спільного життя пара таки вирішила здійснити таїнство вінчання.
«Ми обоє були хрещені в Свято-Успенському храмі в с. Оконськ, звідки я родом, – ділиться Неоніла Семенівна, – там і дітей своїх охрестили. А якось донька Алла, коли навчалась у Росії, приїхала додому з одногрупницею, то і вона прийняла хрещення там в церкві». Тож і обвінчатися вирішили саме в оконському храмі, а перед таїнством, яке провів отець Олександр Лановий, «молодята» постилися, сповідалися, неабияк хвилювалися й згадували щемливі моменти шлюбу.
– Була б можливість повернути життя назад, нічого не міняв би – прожив би так само… – каже Григорій Корнійович з любов’ю дивлячись на свою дружину, яку вподобав з першого погляду.
Пів століття тому сімнадцятирічна Неоніла із Оконська подалася в Кукли виписати в колгоспі огірків і навідалася до родичів, де й запримітив її місцевий парубок Григорій. Відразу ж попросив на вечір лишитись, аби познайомитися, а через два місяці молода пара вже й весілля зіграла. Чоловік був кранівником на будівництві торфобрикетного заводу в Маневичах, де згодом пропрацював, з перервою у вісім років – коли перейшов на роботу в Маневицьку ВК-42, – понад чотири десятиліття, аж до виходу на пенсію. А в трудовій книжці Неоніли Семенівни єдиний запис – ДП «Маневицьке ЛГ», в якому на лісозаводі жінка трудилася 38 років.
На ювілейну півстолітню річницю спільного життя пара таки вирішила здійснити таїнство вінчання.
Нині ж Семенюки вже на заслуженому відпочинку й дуже тішаться, коли навідуються до них діти, що давно випурхнули із сімейного гніздечка, троє онуків, правнучок. Зауважують, що й самі не зогляділися, як спливло пів століття їхнього подружнього життя, яке в день «золотого» весілля згадувалося особливо трепетно.
– По всякому в житті було, та намагався завжди дружину поважати й жаліти, – зауважує Григорій Семенюк, з усмішкою додаючи: «Як хочеться посваритися – сварися, тільки не згаряча – порахуй спочатку до десяти, а не поможе – то й до п’ятнадцяти…»
Зворушливо й урочисто у колі родини пройшло вінчання подружньої пари. А в подарунок для «золотих молодят» найрідніші організували відзначення ювілейної річниці весілля в ресторані «Околиця» – із розкішним столом, спеченими сестрою й племінницею «нареченої» ошатним короваєм та ювілейним тортом, солодкою випічкою від невістки й зі словами щирих, теплих вітань і побажань любові і злагоди.
Юлія Музика.
