11 травня 2002 року сталася подія, яка надовго закріпила за Луцьком славу Чикаго часів великої депресії чи післявоєнного Палермо. У тихому і провінційному обласному центрі убили начальника міського відділу внутрішніх справ!..
11 травня 2002 року сталася подія, яка надовго закріпила за Луцьком славу Чикаго часів великої депресії чи післявоєнного Палермо. У тихому і провінційному обласному центрі убили начальника міського відділу внутрішніх справ! У пресі відразу з’явилися висловлювання на кшталт: “Організована злочинність кинула виклик владним структурам”, “Вирок мафії приведено у виконання”… Правоохоронці всіх мастей заговорили у ЗМІ про особисту зацікавленість у швидкому розкритті злочину, мовляв, це справа нашої честі! Але минуло понадтри роки, а віз і нині там… Отже, повернемося назад і поглянемо на цю справу з висоти літ, що минули відтоді. І спочатку нагадаємо деякі віхи біографії загиблого – Сергія Швачки.
Сергій БОРТНІКОВ
Народився він 20 березня 1962 року у селі Данилівка Менського району Чернігівської області (цікавий збіг обставин: саме поблизу селища Мена розташована виправна колонія для правоохоронців – так звана “ментовська зона”!) Після строкової служби у Збройних силах СРСР вступив до Севастопольського будівельного технікуму і по його закінченні працював на об’єктах народного господарства як в Криму, так і за кордоном – у Монголії. 1989 року у віці 27 (!) років влаштувався на службу до Алуштинського міськвідділу внутрішніх справ. Після навчання у Херсонській спецшколі міліції отримав посаду оперуповноваженого карного розшуку, яку й обіймав аж до весни1999 року. І тут його не надто стрімка кар’єра несподівано пішла на злет… У квітні 1999-ого Сергій Григорович стає начальником карного розшуку Луцького МВВС, а вже у червні 2000-ого очолює цю установу, “вирісши” менш ніж за два роки з капітана до підполковника! Багато хто вбачав у цьому “лапу” ще одного впливового кримчанина, котрий тоді керував Волинською міліцією - одіозного генерала Ходирєва, близького друга і фаворита тодішнього міністра внутрішніх справ. Втім, за часів правління Кравченка, з деякими представниками особового складу траплялися й не такі метаморфози – один з убивць Георгія Гонгадзе у 27 літ отримав звання полковника взагалі без вищої освіти! Але Швачці, на відміну від останнього, не бракувало ні професіоналізму, ні ентузіазму. Перше, що він вирішив зробити у Луцьку, - приструнити так званих авторитетів. Для блага лучан чи для того, щоб узяти лідерів братви під “ментовський дах”, як це свого часу зробили у Криму, – вже не скаже ніхто. Подейкують, це бажання остаточно визріло після того, як один з “крутеликів”, знахабнівши, завалився до нього у кабінет і почав “качати права”. Для виконання надважкого завдання довелося вдатися до кадрових змін: двох впливових співробітників усунули від роботи, натомість на посаду заступника начальника карного розшуку був запрошений Ігор Чигринюк, котрий мав великий досвід спілкування з бандитськими “паханами” у відповідному відділі УБОЗу. - Спочатку ми зустрілися у неформальній обстановці, - згадує Ігор Романович. – Швачка повідомив, що збирається оголосити війну лідерам криміналітету і хоче набрати нову, незаангажовану команду оперативників… Потім посміхнувся і запропонував: “Підеш до мене?”… “Піду, якщо ви гарантуватимете сприяння на всіх рівнях: від слідства - до суду”… “Гарантую!” - твердо пообіцяв Сергій Григорович… Капітан Чигринюк завзято узявся за улюблену справу. Що таке СІЗО - за якийсь рік пізнали чимало недоторканих. Може, саме через це, коли було скоєно вбивство міліцейського керівника, на перший план вийшла версія про помсту злочинного світу? А, може, її підкинули свідомо, аби затягти слідство? Та ми надто забігли вперед… 11 травня була субота – звичайний робочий день для більшості правоохоронців. За Швачкою прислали службовий автомобіль. Водій зупинився у кількох метрах від під’їзду і звично чекав, час від часу дивлячись у дзеркало заднього виду. Невдовзі з дверей вийшла якась жінка, за нею – чоловік. Та раптом до машини наблизився незнайомий і запитав: “Що, чекаєш на шефа?”, “Так”, “Піди подивися, там хтось лежить”. Шофер поволі рушив до під’їзду і остовпів. У калюжі крові лежав його начальник… Помацав пульс - немає! Довелося викликати колег… Чигринюк якраз їхав у маршрутці і обдзвонював підлеглих, один з яких і повідомив страшну новину. Не гаючи часу, капітан рвонув на вулицю Кравчука. Там вже “господарювали” найвищі міліцейські посадовці. Хтось одразу пустив “качку” про помсту криміналітету. Ігор лише посміхнувся у відповідь – він добре знав луцьких бандитів і був переконаний, що ніхто з них на такий зухвалий злочин не піде… Але київські начальники, котрі прибули невдовзі, теж почали наполягати на попередній версії! Це наштовхувало на думку, що ті шукають цапа-відбувайла. У правильності своїх висновків Чигринюк переконався вже за кілька днів. Коли його шефа нагородили посмертно нагрудним знаком “Хрест Слави” і присвоїли звання полковника. - Спочатку слід було розібратися: чи справді він герой, - резонно зауважує Ігор Романович. – А потім роздавати нагороди… Така поспішність говорила про одне: всі хочуть якомога швидше “зам’яти” справу. Правда нікому не потрібна! Тим часом серед працівників міськвідділу почали поширюватися чутки, що столичні боси забрали з сейфа Швачки солідну суму грошей, і капітан зрозумів: справедливому розслідуванню прийшов кінець. Він ще намагався щось зробити, але після того, як його самого почали викликати у різні інстанції: ВВБ (відділ внутрішньої безпеки), прокуратуру і навіть СБУ – не витримав: подав рапорт про відставку. Так наші доблесні органи позбулися одного з найкращих своїх співробітників, молодого і перспективного оперативника з двома (!) дипломами про вищу освіту, серед яких престижний цивільний вуз і міліцейська Академія! …Коли версія з помстою авторитетів остаточно провалилася, міліція почала шукати економічне підгрунтя для скоєного злочину. Кого лишень не “пресували”? І здавачів металу, на котрих нібито наїжджав покійний, і спиртовиків, і головних підозрюваних у викраденні автомобілів, які потім поверталися за викуп законним власникам, і навіть своїх, тих самих двох ображених оперативників. За всім цим забули про головне: одного разу на Швачку вже був вчинений замах, про який громадськості і досі нічого не повідомили! А було це так: Сергій Григорович службовим авто від’їжджав від свого колишнього помешкання, коли раптом почув дивний звук – ніби вистрілило колесо. Потім експерти встановили: вибух був спрямованої дії і лише за щасливим збігом обставин ніхто не постраждав! Після загибелі підполковника те місце обстежили ще раз і виявили багато залізних кульок – саме такими “начиняють” пристрої для ураження живої сили! Але тоді Швачка навіть не наполіг на порушенні кримінальної справи! “Чому?” - запитав начальника один з підлеглих. “Не треба! – відповів той. - Я вже з ними розібрався!” Взагалі, з першого дня перебування на Волині Сергій Григорович відчував, що за ним стежать і не раз повторював: “Мемуари про мене писатимуть після моєї смерті!” Це може свідчити лише про одне: за ним тягнувся якийсь “шлейф” із Криму! Але там він був пересічним оперативником і нічого не вирішував! Одне слово - запитання, запитання, запитання… Хто знайде на них відповіді – той знайде і вбивцю!
