Від інвалідного візка Лілію Зарудницьку з Луцька врятували кілька складних хірургічних операцій у Німеччині...
Від інвалідного візка Лілію Зарудницьку з Луцька врятували кілька складних хірургічних операцій у Німеччині.
Василь УЛІЦЬКИЙ
СТРАШНИЙ ДІАГНОЗ: "БУДЕ РОСТИ — БУДЕ ГІРШЕ" Про те, що на Лілю чекає важка боротьба за здоров`я і не одна операція, її батьки дізнались, коли дівчинці виповнилось усього 11 місяців. Після такої новини тато довго не затримався у сім`ї. Всі клопоти лягли на плечі мами дівчинки і - навіть більшою мірою - її бабусі. - Коли Лілі було десь два місяці, ми стали помічати, що вона гнеться в один бік, - розповідає мама Лілії Алла Йосипівна. - Але ортопеди, до яких звернулись, сказали, що це минеться. Заспокоєння прийшло не надовго. Якось, пеленаючи немовля, бабуся Ірина Матвіївна виявила внизу хребта онучки щось схоже на маленький горбик. У ту ж мить жінка завмерла зі сльозами на очах, полишивши, налякана, свою роботу. Згадались і вигинання в один бік, і якісь надто м`які ("як холодець") стопи ніжок, і от цей горбик... Що не так з дитинкою?! Незабаром бабуся була з Лілією у Москві в інституті ортопедії. Там й поставили вперше правильний діагноз - вроджений сколіоз, причиною якого став додатковий хребець. Через цю рідкісну ваду тіло Лілі перекошувало в один бік. З часом дівчинку могло б зовсім "покласти" і вона не змогла б ходити. Лікарі так і сказали: "Буде рости - буде гірше". Ліля й справді погано розвивалась, виглядала удвічі меншенькою за свої кільканадцять місяців. Але у рік і сім місяців вона пішла. Ці кроки дались з великими потугами і самій дівчинці, і її мамі з бабусею. - Не хотілось й думати, що може настати час, коли Ліля не зможе більше ступити кроку, - витирає сльозу її бабуся. У пошуках порятунку об`їздили весь колишній Союз. Важко без здригання уявити, скільки цій дівчинці випало випробувань. До того ж в Санкт-Петербурзі у Лілі виявили ще одну вроджену ваду - у неї була лише одна нирка. - Лілю все більше крутило, ріс горбик, - розповідає її бабуся. - Коли їй виповнилось чотири роки, ми поїхали на Донеччину до знаменитого, але нині, на жаль, покійного костоправа Рибака, який ще на фронті допомагав солдатам. Він сказав закип`ятити 40 літрів молока - цілий бідон, додати масла і Ліля аж три години приймала у цій рідині ванну. Причому температура молока не повинна була опускатись нижче 40 градусів. Але наша Лілечка це витримала і потім тільки сказала "а", коли лікар поклав її на стіл і буквально одним рухом прибрав горбик. Після цього дівчинка стала помітно додавати у зрості, але з кожним місяцем і роком її все більше і більше гнуло убік. Обмежена в рухах, часто мовчки спостерігала збоку за тим, як інші дітки бігають і граються. Все частіше приходила додому у сльозах - на вулиці її прозивали "горбатою". В школу не пішла, вчилася на дому. Оскільки лікарі рекомендували якомога менше сідати, а більше лежати або стояти, для неї зробили спеціальну парту-трибуну, за якою вона вчилась стоячи. - Моїми найкращими і єдиними подругами так і залишились бабуся і мама, - каже дівчина.
ЗА НЕЇ МОЛИЛИСЬ НАВІТЬ ЛІКАРІ А найрідніші люди Лілі все з більшим острахом спостерігали, як тендітне тільце дитини сильніше і сильніше викручувала хвороба. Потрібне було складне операційне втручання - вживити в хребет металеві стержні, які б "тримали" дівчинку. - І доля подарувала зустріч з доброю людиною, яка багато нам допомогла - Вітольдом Козачуком, - говорить Ірина Матвіївна. - Він - родом з Рожищ, його тато - українець, а мама - німка. Їхня сім`я виїхала з України в Німеччину у 1939 році, коли Вітольду було три роки. І ось, чую, серед групи німців, які привезли гуманітарну допомогу у будинок дитини, хтось говорить українською. Я й підійшла до цієї людини, це був пан Вітольд... Незабаром Ліля уже була в Німеччині на обстеженні. А ще через півроку дівчинку знову повезли в Ганновер до доктора Стремпеля - цього разу на операцію. Вітольд Козачук дуже перейнявся долею дівчинки і за тих шість місяців зумів знайти спонсорів для операції, яка коштувала тисячі марок. Операція тривала сім годин. Лілі вставили у хребет металевий штир-фіксатор від копчика до рівня грудей. Але через два дні прямо з реанімації її знову повезли в операційну. Один з шурупів, які тримали штир, виявився задовгим. Через умертвіння нерва міг настати параліч. - За Лілю молили-благали Бога не тільки я - вся лікарня, - продовжує Ірина Матвіївна, яка їздила в Німеччину разом з онукою. - На щастя, у неї виявився сильний організм. Скільки сліз я тоді виплакала - і з переживань, і з радості... 8-річна дівчинка, коли вперше побачила чистеньку Німеччину з акуратними, як на малюнку у книжечках, будиночками, подумала, що її привезли у казку. Так і казала бабусі: "Казка! Казка!". У цю казку після цього їй довелось повертатись ще не раз - і, на жаль, не для того, щоб милуватись нею...
ПІСЛЯ ОПЕРАЦІЇ МАМА НЕ ВПІЗНАЛА ДОНЬКУ А одразу після операції Лілія пішла у ріст. Була стрункою. Дев`ять місяців носила пластиковий корсет, який жодного разу протягом цього часу не скинула. Однак з часом через брак кальцію у кістках у незафіксованому місці хребта знов почав рости горб. Дівчинку гнуло і грудна клітка стала затискати внутрішні органи. Ліля могла просто задихнутись. Знову необхідна була операція. І знову німці взяли усі витрати на себе. На цей раз Лілі вставили штир на довжину усього хребта. Це - надзвичайно складна операція і ризик невдачі був великим. Крім того, Лілі, якій на той момент було 13 років, вирізали одне ребро, щоб використати його під час операції на хребті. Знову була реанімація, крововилив, критичний тиск 60 на 40, температура тіла 33 градуси... - Вона стільки пережила, стільки витримала, - плаче бабуся дівчинки. - Розказувати про це довго, а уявіть, як це все витримати!.. На операційний стіл Ліля лягла маючи зріст метр 51 сантиметр. А після того, як їй вставили металевий стержень, зріст став метр шістдесят! Але вона вирівнялась! - Коли на вокзалі я зустрічала маму і доню з Німеччини, я... не впізнала Лілю! - згадує її мама. - Вона була така висока і така струнка! І ми так хотіли, щоб на цьому усі страждання закінчились... З того часу Ліля у зрості більше не додала. П`ять років все було більш-менш добре. Але згодом дівчину став турбувати сильний біль у спині. З тимчасового він перетворився на постійний. І весь час посилювався. Життя перетворювалось на боротьбу з болем. Ліля боялась зробити зайвий рух, не так повернутись, не так сісти. Пан Козачук - уже в літах, знову організувати обстеження в Німеччині уже не міг. Довелось збирати кошти на поїздку вдома. - Ми дуже вдячні усім добрим людям, які нам допомогли, - каже мама дівчини. - Зокрема, Луцькій міській раді, обласній адміністрації... - Коли професор Беренс побачив той біль Лілі, як вона мучиться, одразу запропонував операцію, - розповідає бабуся. - Він хотів вийняти довгий стержень, що дало б змогу зняти біль. Лілії уже 21 рік і рішення про операцію приймала вона сама. 5 січня професор Беренс іде на пенсію, і перед тим зробив нам подарунок - за свою роботу не взяв грошей. І перед самим Новим роком ми з Лілією повернулись додому. Подібні операції роблять і в Україні - у Києві і Харкові. Однак для цього треба відповідний інструментарій, який коштує до 15 тисяч доларів. Усе те залізо, включаючи шматок довгого стержня, яке вийняли з тіла дівчини, віддали Лілі. Дивлячись на таку кількість металу, не віриться, що довгі роки він був у людському організмі. Але завдяки йому Ліля зараз - струнка дівчина, без деформованого хребта і може ходити без сторонньої допомоги. Хоч у нижньому відділі хребта все одно залишився металевий імплантант. Тому рентгенівський знімок Ліля і далі повинна возити з собою - щоб мати пояснення, коли, наприклад, в аеропортах проходить детектор по металу.
НОВА МРІЯ ЛІЛІ За словами завідуючого відділенням ортопедії і травматології обласної лікарні Михайла Аршуліка, якщо Ліля буде себе берегти і дотримуватиметься усіх вказівок лікарів, то такою стрункою й залишиться. Дівчині треба менше сидіти, більше ходити і стояти, робити спеціальну гімнастику і вживати препарати для підвищення рівня кальцію у кістках. А наразі Лілія - вся у планах. Вона мріє поступити на факультет іноземних мов, вивчати німецьку, якою вже доволі непогано володіє. А ще - довести одній із своїх колишніх учительок, на що здатна. Та колись сказала Лілі, що із своїми здібностями вона не зможе закінчити середню школу. А вона стала відмінницею! Тепер на черзі - університет, впевнена дівчина.
