КОМУ СВЯТА, А МЕДИКАМ — РОБОТА

У новорічну ніч було найбільше потерпілих від пияцтва та п’яних розборок.

Галина СВІТЛІКОВСЬКА

— Усе було б добре, якби у нас менше пили та билися, — по-філософськи розмірковувала юна медсестричка Юлія Снітко, яка у новорічну ніч чергувала у приймальному відділенні Луцької міської клінічної лікарні.
Юля працює перший рік і каже, що їй було навіть цікаво зустріти Новий рік на роботі: телефонувало керівництво лікарні, лікарі, усі вітали, цікавилися, чи все спокійно. Особливих ексцесів не було. Госпіталізували п’ятеро хворих, ще п’ятеро, одержавши допомогу і призначення, «відпросилися» на свята. А якийсь старшого віку чоловік, навпаки, вимагав покласти його у стаціонар, хоча потреби в цьому лікарі не бачили. Напевно, не хотілося чоловікові зустрічати Новий рік самотнім.
Поки ми розмовляємо, у сусідній оглядовій кімнаті обстежують чергового потерпілого: впав зі східців у багатоповерхівці, перехилившись через перила, пошкодив хребет. Там і терапевт Інна Бондаренко, і травматолог Леонід Шеремета, і невролог Галина Рожанська. Луцьку міську лікарню називають ще лікарнею «швидкої допомоги». Тут надають невідкладну допомогу людям з травмами, усім, хто вимагає екстреного хірургічного втручання, «відкачування» після гострих отруєнь (переважно алкогольних) і т.д.
— У нас же Новий рік почали зустрічати задовго до 31 грудня, відбувалися так звані «корпоративні» вечірки. І відразу пішли специфічні хворі. В основному допомоги потребували люди в стані сп’яніння, які потерпіли у бійках, розборках. А ще багатьох побили, грабуючи, як, наприклад, молоду дівчину, в якої відібрали мобільник, завдавши удару в живіт, з іншої — зняли куртку, вдаривши по голові. Струсів мозку зафіксувала чимало, — розповідала лікар-невролог Галина Рожанська.
У терапевта Інни Бондаренко, яка сьогодні «з ночі», втомлене обличчя, хоч вона і каже, що зміна пройшла відносно спокійно. Були й складні випадки загострень хронічних недуг, викликані, як не прикро, зловживанням спиртним. Але усі зійшлися на думці, що найбільше пацієнтів було в травматологів.
Ось і зараз у травмпункті надають допомогу молодому хлопцеві з розсіченою бровою. «Напарники», які привели його, чекають у коридорі, пом’яті, небриті, з похмілля.
А на черзі вже інший пацієнт, від якого теж несе перегаром. Кисть руки підпухла, пальці не випрямляються. Сам гордовито пояснює, що «врізав» комусь. А лікар, розглядаючи рентгенівський знімок, зауважує, що пацієнт вже не раз ламав собі пальці.
Розповідали жінки, що нерідко «буйних» пацієнтів доводилося втихомирювати і з допомогою міліції, адже були і погрози лікарям, і хуліганство у приймальному відділенні. У новорічну ніч, дякувати Богу, пронесло.
Тим часом, «швидка» привезла нового хворого. На Луцькій станції швидкої медичної допомоги святкові дні традиційно є найгарячішими. Завідуючий підстанцією № 1 Ярослав Гороть добровільно вийшов працювати у новорічну ніч. Пояснював, що вдома за святковим столом все одно тривожився б, адже у попередні роки виникали й дуже складні ситуації.
— Перший виклик у 2006-му році надійшов за 15 хвилин до першої. Тому люди наші навіть мали змогу почути вітання Президента. Бригади «швидкої», змінюючись, усю ніч чергували в центрі Луцька біля ялинки, але за допомогою ніхто не звертався. Не було в нас смертельних випадків, і особливо складних теж не було, — розповідав Ярослав Гороть.
А всього до «швидкої» за новорічну ніч надійшло 56 викликів. Одинадцять разів виїжджали медики до тих, хто напився до «білої гарячки». Довелося транспортувати їх у наркодиспансер. Десять викликів зафіксовано до хворих з травмами.
А от звернень від невдах-«піротехніків» цього року не було, хоча у попередні, кажуть, траплялося, що навіть відривало любителям салютів пальці. Хоча нарікань від лучан з приводу того, що в місті все «бабахкало» і гриміло впродовж цілої новорічної ночі (як і багатьох попередніх), теж довелося почути чимало.
Загалом же, здається, почуття міри нам бракує багато в чому. І у влаштуванні святкових застіль з непомірною кількістю спиртного, і у визначенні власних можливостей його споживання. От і обертаються для багатьох святкові дні бідою, а для медиків — клопотами.