На сьогодні головним своїм творчим здобутком, можна сказати — дітищем, молодий режисер вважає створення у 2016 році дитячої театральної студії «Бешкетники».
Любомльчанин пройшов шлях до мрії: від маляра-штукатура до режисера та керівника театральної студії
Здібний хлопчина Вадим Хаїнський фактично з перших днів навчання став активним учасником драматичного гуртка «Мистецтво художнього слова», виступав на різноманітних конкурсах районного, обласного і всеукраїнського рівнів, пов’язаних з театральним мистецтвом і декламуванням поезій, і доволі часто повертався як не в якості переможця, то призера
Сьогодні Вадим Хаїнський — режисер театралізованих заходів та свят Палацу культури м. Луцька та художній керівник зразкової театральної студії «Бешкетники». Сам герой цієї публікації зізнається, що на перших початках не планував пов’язувати себе з театральним мистецтвом, пише Кордон, з посиланням на газету «Наше життя».
«По закінченні дев’ятого класу Куснищанської школи вирішив здобувати фах маляра-штукатура, — пригадує. — Все-таки це перспективна професія як з точки зору затребуваності, так і з позиції оплати.
Звісно ж, старанно опановував професійні знання, і за це щиро вдячний усім своїм викладачам, але й театральне мистецтво, премудрості якого черпав у драматичному гуртку під керівництвом Тетяни Григорівни Зінчук, захоплювало все більше й більше. Відчував, що це моє».
«На кожній сходинці біографії старався здобути практичний досвід, — розповідає Вадим Хаїнський. — Ще під час навчання в училищі культури підробляв з однокурсниками аніматором у майстерні свята «Слід»: проводили різноманітні святкові заходи, корпоративи тощо.
На сьогодні головним своїм творчим здобутком, можна сказати — дітищем, молодий режисер вважає створення у 2016 році дитячої театральної студії «Бешкетники».
Багато знань і вмінь отримав у Волинському академічному театрі ляльок, поєднуючи цю роботу із роботою методиста у Палаці культури Луцька. Це і співпраця із професійними людьми, які є професіоналами своєї справи, це художники, режисери, звукорежисери, художники по світлу, костюмери тощо. Тут великі ресурси, яких немає в аматорських театрах чи будинках культури.
За чотири роки роботи полюбив театр ляльок, навіть не уявляєте наскільки він різноманітний! Вже будучи задіяним майже у всьому репертуарі, було складним рішенням покинути театр… Довелося обирати!
До речі, для мене дуже щемливим моментом було коли до театру завітали мої земляки — діти з Куснищанської школи і моя перша вчителька. Та все ж основну частину знань і досвіду здобув саме у Палаці культури. Тут відчув, що можу спробувати реалізувати себе у режисурі, творити».
На сьогодні головним своїм творчим здобутком, можна сказати — дітищем, молодий режисер вважає створення у 2016 році дитячої театральної студії «Бешкетники».
З сайту луцького Палацу культури дізнаємося, що навчання дітей тут проходить змістовно й цікаво і переважно в ігровій формі: у вигляді захоплюючих тренінгів, постановочних робіт, різного роду театральних експериментів, які надають дітям сценічного досвіду, розкутості, майстерності, а виступи перед глядачами формують впевненість у собі.
В театральній студії малеча навчається слухати, висловлювати свою думку, працювати в колективі, знайомиться з прекрасним світом мистецтва та опановує навики притаманні справжнім акторам. Окрім участі у виставах діти показують себе як декламатори та ведучі.
«Поступово у нас сформувався свій постійний репертуар, який поповнюємо, — каже співрозмовник. — Це лялькова вистава «Пригоди Колобка», «Осіння верстка» поезій Віктора Лазарука», вертеп «Притча про шлях до Ісуса», вистава за казкою Лесі Українки «Біда навчить», вистава за оповіданням Олександра Олеся «Грицеві писанки», інсценізація «Шлях до мрії або шукання сонця» за казкою Клави Корецької «Сонячна дівчинка», «Зимова хуга» — поетична вистава за творами волинських письменників тощо.
Наші вихованці брали участь у різноманітних всеукраїнських фестивалях у Львові, Рівному, Харкові, Києві, Луцьку, не раз потрапляли у призери».
З огляду на те, що розпочались новорічно-різдвяні свята, від режисера наостанок линуть побажання землякам.
«Найперше — миру, — віншує співрозмовник.— Щоб врешті-решт закінчилися бойові дії, щоб ми не переживали, не хвилювалися, не думали більше про це. Нехай у всіх буде міцне здоров’я. Ну а як працівник галузі культури, бажаю усім достатку, гідного рівня життя, щоб кожен завжди мав час і можливості завітати на ту ж виставу чи концерт і бодай на кілька годин долучитися до прекрасного».
