Супроводжував слухачів у цій романтичній мандрівці Академічний камерний оркестр “Кантабіле”.
У Луцьку меломани вражені від «Музичної подорожі з «Кантабіле»
Коли запитують, що потрібно для того, щоб поїхати у туристичну мандрівку країнами світу, ясна річ, напрошується відповідь: “По-перше – бажання, по-друге – закордонний паспорт, по-третє − звернення до турагенства”. А якщо когось цікавлять подорожі не лише у просторі, але й у часі? Тут, мабуть, багато хто зниже плечима, співчутливо гляне на того, хто “озвучив” цю мрію: “Мабуть, перечитався (-лась) фантастики або фільмів відповідних передивився (-лась)”. І, напевно, порадить звузити коло читання й відеопереглядів, або й звернутися до лікаря
А дарма, бо насправді є на світі такі «агентства», які організовують подорожі й у просторі, і навіть у часі без усяких там закордонних паспортів та магії, й звуться вони… філармоніями. Прикладом такої захопливої мистецької мандрівки став організований Управління культури, з питань релігій і національностей Волинської обласної державної адміністрації та Волинською обласною філармонією концерт «Музична подорож з «Кантабіле»», що відбувся 6 лютого в Палаці культури міста Луцька. Присутнім було запропоновано відвідати аж чотири країни – Німеччину, Данію, Велику Британію (власне Англію) та США, а супроводжував слухачів у цій романтичній мандрівці Академічний камерний оркестр «Кантабіле» Волинської обласної філармонії (художній керівник – лауреат Міжнародної премії «Жезл Йоганна Себастьяна Баха», народний артист України Товій Рівець).
Присутнім було запропоновано відвідати аж чотири країни – Німеччину, Данію, Велику Британію (власне Англію) та США.
На початку концерту ведуча Оксана Єфіменко розповіла, з якими виконавцями колектив співпрацював упродовж останніх двох років (а імена і прізвища промовляють самі за себе – Олег Полянський /Німеччина/, незабутня Етелла Чуприк /Україна/, Катальдо Де Пальма /Італія/, Олександр Семчук /Італія-Україна/). Було згадано також презентацію концертного роялю «Steinway» за участі Станіслава Христенка (Україна-США), концерти духовної музики у Кафедральному костелі Святих Апостолів Петра і Павла («Глорія» Антоніо Вівальді спільно з камерним хором «Оранта», «Стабат Матер» Джованні Перголезі /солісти − Малгожата Гжеговіч-Родек та Пьотр Олех з Любліна/, «Латинська меса» Станіслава Монюшка /спільно з хоровою капелою «Почайна» з Києва/) і, звичайно ж концерт «Мирослав Скорик у стилі джаз» під орудою легендарного Маестро – Героя України, лауреата Шевченківської премії, народного артиста України Мирослава Скорика. Ці концерти назавжди закарбувалися в пам’яті й серцях любителів класичної музики взагалі й шанувальників славного «Кантабіле» зокрема – тож запропонована того вечора подорож у часі й просторі не могла не заінтригувати й не викликати питання: а що ж цього разу?
Першою з країн у музичному маршруті, як читач пам’ятає, було названо Німеччину. Якщо у любителів поетичного слова згадка про німецьку культуру незмінно асоціюється з іменами Фрідріха Шиллера, Йоганна Вольфганга Гете, Гайнріха Гайне, то у меломанів є своя тріада – Людвіг ван Бетговен, Роберт Шуман, а очолює її, зрозуміло, великий Маестро всіх часів і народів, геніальний син Німеччини Йоганн Себастьян Бах. Тож концерт розпочався саме з Бахового Бранденбурзького концерту №3 соль мажор, що складається з трьох частин – Алегро, Адажіо і знову Алегро. Цей концерт характерний тим, що композитор задіяв для виконання лише струнні музичні інструменти – тож музикантам Академічного камерного оркестру «Кантабіле» було що показати в плані як віртуозного володіння інструментами (смичкові з активною підтримкою клавесина), так і створення неповторної атмосфери Німеччини ХVIII століття: слухач ніби побував у місті Кетені, де великий композитор і написав свої славетні «Бранденбурзькі концерти» (усього їх шість).
Якщо ім’я Й. С. Баха завжди на слуху у меломанів світу, то постать іншого представника німецької музики – Макса Бруха (1838−1920), − відома нині людям, більш «посвяченим» у її таїну, а проте свого часу цей талановитий композитор і диригент упродовж багатьох років успішно керував оркестрами у Зондерсгаузені, Берліні та Бонні, очолював оркестр Королівського філармонійного товариства Ліверпуля (1880−1883), диригував Національним оркестром Шотландії. Тож «покинути Німеччину», не послухавши п’ятичастинної Серенади для скрипки з оркестром, було б просто неможливо та й неповажно до таланту Макса Бруха.
Знайомство з Данією означилося виконанням Сюїти у трьох частинах (Прелюдія, Інтермеццо і Фінал) Карла Августа Нільсена (1865 − 1931) – одного з найвизначніших діячів данської культури, основоположника данської композиторської школи. Це без перебільшення був вундеркінд – свій перший твір (польку на скрипці) він написав у восьмирічному віці. По закінченні консерваторії в Копенгагені пан Нільсен тривалий час був скрипалем столичної опери, а згодом став її директором. Попри величезну популярність композитора на батьківщині, поза її межами він довго лишався невідомим. Проте подвижницька робота людей, по-доброму одержимих музикою (а саме з таких складається оркестр «Кантабіле») і – найголовніше, − ініціатива й найдіяльніша участь у цьому художнього керівника колективу, народного артиста України Товія Рівця зробили свою шляхетну справу: твори славетного данця звучать в Україні у ХХІ столітті.
Відкриттям для присутніх стали також «Сюїта Святого Павла» англійського композитора кінця ХІХ – початку ХХ століття Густава Теодора Голста, яку він присвятив школі дівчаток Святого Павла (митець обіймав там посаду музичного керівника) та Серенада для струнного оркестру фа мажор відомого американського композитора, віолончеліста і диригента Віктора Герберта (минулоріч музичний світ відзначив 160-річчя від дня його народження), після чого ведуча запросила присутніх відвідувати наступні концерти, організовані Волинською обласною філармонією, яка цього року святкуватиме 80-річний ювілей.
Те, що у концерті звучали аж дві серенади (традиційно так звуть пісні на честь коханих), переконливо засвідчило про те, що не за горами весна (хоча мені здається, що вона прийшла в Україну ще разом із новим роком і тільки іноді все ж поступається на суперкороткий час зимі, Тож поверталися луцькі меломани з обіцяної мандрівки (попри несміливий сніжок на вулицях) у весняному настрої, за що велика вдячність музикантам Академічного камерного оркестру «Кантабіле» і особисто їхньому керівникові – лауреатові Міжнародної премії «Жезл Йоганна Себастьяна Баха», народному артистові України Товію Михайловичу Рівцю, роль якого у вишколі ввіреного йому колективу митців-віртуозів, як і вміння блискавично встановлювати контакт із музикантами і залою, просто обеззброюючи своєю неповторною позитивною енергетикою, важко переоцінити. Я вже, здається, колись писав, що справжню естетичну насолоду глядачам приносить не лише слухання чудової музики, а й спостереження за диригентом, котрий не просто диригує, а проживає кожен твір – незалежно від того, новий він чи вже знайомий широкому загалу. Тож не гріх повторити це ще раз. Браво, Маестро!
Ігор БЕРЕСТЮК.
