ПРО БИЧКА-ТРЕТЯЧКА, ДОБЛЕСНОГО НИШПОРКУ І ДЯДЬКА-ДИВАКА

Іронічні замітки з приводу того, як міліції допомогла знайти злодія його дружина.

Олександр НАГОРНИЙ

Наше замасковане інформаційне джерело розповіло в редакції, як нібито зганьбилася наша міліція перед столичним детективом. А справа начебто виглядала так.
... Пропав у дядька вночі на пасовищі бичок. Пригадуєте, як запатентував секретар обкому компартії прогресивний метод відгодівлі бичків, що повинні були цілодобово пастись десь в лузі, прив’язані до кілка? Тоді спочатку сіроманці не повірили в таку дурість, гадали, що це якась пастка, але потім освоїлись і заходились білувати колгоспну худобу. Дядько не врахував, що хоч про вовків тепер не чути, зате усе прив’язане і бездоглядне відстежують двоногі хижаки.
Отож, біля села Бортяхівка Рожищенського району побували не вовки, позаяк прихопили з собою з пасовища і три бички, і ланцюги з штирями. Якщо два селянина втрату перенесли більш-менш спокійно — що з воза впало, те пропало, то третій дядько почав буцатися з міліцейською системою. Він вперто сповіщав усі міліцейські і неміліцейські інстанції, що вони даремно їдять хліб, бо не можуть дізнатись, хто з’їв його бичка. Йому розважливо, по-міліцейськи повідомляли, що вживаються необхідні оперативно-розшукові заходи, проводиться цілеспрямована робота, дільничний інспектор досліджує усі обставини події, на злодія чатують нишпорки... А він усе писав і писав, ходив і ходив по інстанціях, уже нібито з самим Французом вітався за руку, а міліцейські чини йому честь віддавали не лише в Рожищі, а й в Луцьку.
І начебто дістався дядько аж до самого міністра. І послав той свого кращого спеца в село. І сталося диво. Столичний детектив, наче знаменитий Шерлок Холмс, методом дедукції встановив особу злодія, який написав заяву «Явка з повинною».
Спочатку, почувши таку розповідь, ми вирішили, що це сучасний анекдот про нашого бойового міністра, але «джерело» наполягало на цій версії. І коли було названо прізвище господаря бичка — Адам Гордійчук, то й справді повірилось. Адже у свій час ми опублікували листа цього добродія під заголовком «Нема управи на злодіїв», в якому автор до свого бичка приторочив крадіжки багато різної живності в районі, тобто заступився за скривджених селян. Щоправда, й після того злодія не відшукали, а оскільки Адам Маркович не давав спокою нікому — від дільничного до генерала, то бичок став начебто легендарним. Уже складалося враження, що міліція, якби дозволили, відкупила б ту худобину і подарувала скаржнику, лишень би їх не діставав той настирний чоловік.
До речі, в селі Бортяхівка, де ми побували (треба ж було докопатись до істини!), кілька господарів, у яких ми питали дорогу до хати Гордійчука, назвали його диваком. Мабуть, виходили з того, що повсюдно в країні найкращі заводи покрали, ділянки кордону закуповують, а він вважає, що вся міліція танцюватиме навколо його пропажі.
І все-таки недаремно кажуть, що крапля води камінь точить. Злодія начебто знайшли, щоправда, майже через два роки. І хоч двічі (!) в хаті Гордійчука побували посланці з Міністерства внутрішніх справ, не кажучи вже про своїх начальників, і сам Гордійчук, і начальник відділення дільничних інспекторів райвідділу внутрішніх справ Анатолій Сус заперечили нашому донощику— не столичний детектив вийшов на слід Миколи Синього, мешканця села Доросині Рожищенського району, якого судили в листопаді 2003 року. А заслуга у виявленні злодія цілком належить дружині Миколи Синього, з якою він повівся, м’яко кажучи, негречно, і вона, щоб помститись, розповіла оперативникам, як чоловік чужих телят різав.
Знову ж таки на суді Микола Синій не заперечував фактів крадіжки разом з спільником телят в кількох сільськогосподарських товариствах району, але не зізнався, що викрав з «не встановленими слідством особами» трьох бичків у бортяхівських господарів. Хоча на досудовому слідстві показав, де худоба паслась і що з нею робив. Як би там не було, але міліція вважала, що нарешті позбулась того бичка і пенсіонер нарешті заспокоїться. Ага, як би не так! Адже крадуть і далі.
У двох онуків Гордійчука (і треба ж такому статися!) влітку 2004 року вкрали велосипеди в селі Переспа Рожищенського району. І не знайшли крадіїв і досі. До цього факту Гордійчук приєднав у своїй скарзі ряд інших крадіжок в СВК «Злагода»: розібрали металеву огорожу, забрали токарний верстат, вагу для зважування худоби (щоправда, на ній не було навіть шкали), косилку і несправний мотоцикл у господарів. Це все відбувалося в 2003—2005 роках. Пенсіонер регулярно скубає міліцію, заходить у різні високі кабінети в Луцьку і йому повідомляють, що «порушено кримінальні справи та проводяться оперативно-розшукові заходи», а по деяких фактах криміналу не вбачають в зв’язку з «малозначимістю завданих збитків».
А дядькові муляє й болить: «Чому, як визивали міліцію, ніхто не приїжджав? Огорожу можна було зняти і поставити навколо кладовища. Я знаю, хто вкрав велосипеди». Судячи з усього, Адам Гордійчук став начебто народним контролером над міліцією, не зовсім уявляючи, що дрібними крадіжками вона фактично уже не займається, хіба що фіксує випадки. А кожен господар охороняє своє добро гратами чи собаками. Адже розтягували майно, мабуть, свої люди.
Даремно Адам Гордійчук тішився, що нарешті жін... тобто міліція викрила злодія. Миколу Синього засуджено на п’ять років з іспитовим строком і винен він Гордійчуку за бичка 950 гривень. Оскільки, як сказано у листі керівника державної виконавчої служби області, «Синій М.В. проживає у будинку своєї матері, участі у веденні підсобного господарства не приймає, ніде не працює, майна, яке підлягає опису, не виявлено», то більш як за два роки Гордійчуку вдалося отримати 270 гривень. І це ще добре! Державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа в зв’язку з відсутністю в боржника майна. Гордійчук звернувся в Київ...
Адам Гордійчук, як і багато інших постраждалих громадян, потрапив у пастку, коли неможливо отримати повноцінну компенсацію. Чоловік дивується: «Чому не можна Синього заставити працювати?». На жаль, канули в Лету закони про злісне дармоїдство. Як виявилось, Синій трохи підробляв на горілку, збуваючи маковиння, за що його знову судили. Що з п’янички візьмеш?