Від кохання за ґратами народився Ісус – ​захисник України. І ще 6 діток! - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.87 € 29.93
Від кохання за ґратами народився Ісус – ​захисник України. І ще 6 діток!

Таїнство вінчання було в колонії.

Усі фото з архіву родини КОРЖОВИХ.

Від кохання за ґратами народився Ісус – ​захисник України. І ще 6 діток!

У Старій Вижівці на Волині всі знають багатодітну сім’ю Андрія і Лариси Коржових, де росте чотири доньки і три синочки. А ще тут живе особлива любов. Адже свій медовий місяць вони провели не на Канарах, а на… нарах

Листи зі штемпелем колонії

Свого часу ця сім’я привернула до себе увагу журналістів тим, що синочка–первістка назвали Ісусом. Незвичне ім’я було подякою Богові, що дав такий дарунок. А зацікавившись ім’ям, відкрили, зокрема й автор цих рядків, сповнену трагізму долю глави родини. Виростав Андрій Коржов у сім’ї, де батько пив, бив матір, тому й дитинство було, по суті, вкрадене — ​хлопець скотився на дно. І коли мова заходить про любов подружжя, про те, як вона народжувалася, чим живиться ось уже 22 роки, то доводиться повертатися у минуле — ​згадати, може, й не дуже приємне з того минулого, але таке, що не викреслиш із життя…

Вони познайомилися завдяки посередництву Віктора Савчука із села Мельники, що неподалік від райцентру. Він відбував покарання у Львові разом з Андрієм. Як людина, яка за ґратами покаялася, увірувала в Ісуса Христа, Віктор почав ходити в Старій Вижівці до церкви Християн віри євангельської. Він розповів Ларисі, яка була членом цієї громади, що у Львові, в колонії, люди теж каються, приймають хрещення. Один із таких — ​Андрій Коржов. Лариса зацікавилася ним і зініціювала листування. А щоб не було, що дівчина першою написала засудженому, то попросила Віктора надіслати Андрієві конверт з її адресою. Через деякий час був перший лист. На жаль, ні цей, ні інші не збереглися. Але Андрій добре пам’ятає, що насамперед написав, хто він і за що відбуває покарання: не прикрашав нічого, не применшував своїх гріхів.

Андрій добре пам’ятає, що насамперед написав, хто він і за що відбуває покарання: не прикрашав нічого, не применшував своїх гріхів.

Тоді й дізналася Лариса, що Андрій — ​особливо небезпечний злочинець, рецидивіст, який сидить «за третьою ходкою». У 1991 році після серпневого путчу (ГКЧП), коли він відбував строк у Сокальській виправній установі, його життя могло закінчитися: був такий указ, щоб особливо небезпечних злочинців розстріляти.

— Але завдяки Божій милості, — ​каже сьогодні чоловік, — ​цього не сталося. З Єльциним прийшла демократія. Після ГКЧП я написав лист до Верховної Ради СРСР: мовляв, сиджу, як пес, у будці більше десяти років. Якщо вже не можна зменшити строк, то замініть хоча б вид режиму. І цей аркуш ліг на стіл у потрібну, як кажуть, мить: режим змінили — ​з особливого на суворий. Так я потрапив у Львівську колонію. Тоді якраз почали ходити по виправних установах львівські брати–п’ятидесятники. Мене довго не покидала скептична думка: «Кого тут спасати?» Але виявилося, що помилився. Завдяки цим зустрічам із вірянами я пізнав глибину і силу Божої милості. Згодом прийняв хрещення…

Андрій і Лариса листувалися. Це було спілкування, зосереджене не на тілесній гамі, як висловлюється Андрій, не на тому, що він шукав «заочницю» (так у колонії називають представниць жіночої статі, які підтримують зв’язки з ув’язненими), не на тому, що він хотів мати жінку і створити сім’ю, а лише на духовності. Дівчина цікавилась, як людина за ґратами може покаятись, і Андрій розповідав їй про це. Йому залишалося відсидіти ще півтора року. Думав, вийде на волю — ​тоді, може, й буде сім’я. І спілкування про родину в них з Ларисою зав’язалось пізніше.

Від першого побачення — ​до таїнства вінчання

У Лариси свій спогад про їхнє заочне знайомство:

— Коли отримала першого листа від Андрія, то серце тьохнуло. Я взяла конверт і подумала, що від долі не втечеш. Навіть якщо вона веде мене у тюрму. Після кількох листів уже говорила: «Господи, якщо даси мені чоловіка, ось такого, з тюрми, то нехай він бренькає на гітарі». Я сама трошки грала на цьому інструменті. І коли Андрій написав, що він небезпечний рецидивіст і «нємножко брєнчу на гітарє», то сприйняла це як знамення: оце моя доля, і значить, я від того «особливо небезпечного рецидивіста» не буду відрікатися.

Лариса була, до речі, ініціаторкою і першого, і наступних побачень.

— Минав час, — ​каже вона. — ​Я не раз собі думала: «Ну що це таке — ​спілкуємось у листах майже пів року, а на побачення не запрошує?» Ревність якась прокинулась — ​що ж то за чоловік, який не хоче подивитися на дівчину? І написала Андрієві: «А можна, щоб ми з тобою зустрілися?» Він відповів: «Я спробую дізнатися, чи дозволять таке побачення, бо ж ти не рідня мені…»

Незвичне ім’я первістка було подякою Богові, що дав такий дарунок. 

Дозволили. Перша зустріч незабутня вже тим, що Лариса не знала, як же впізнає Андрія, і дуже хвилювалась. Стала останньою в чергу з чималого гурту людей, які приїхали того дня в колонію. Вже всі зустрілися, посідали на стільцях, а вона залишилась одна. І Андрій помахав їй рукою. Як тепер каже чоловік, побачивши Ларису, відчув, що ця дівчина його чекає.

— Згодом перед черговою зустріччю, — ​розповідає Андрій, — ​подумав: «До чого це все приведе?» Я відчував, що спілкування на тему Біблії переростало у щось більше. І якось наснилося, що заходжу в кімнату для побачень, а переді мною дівчина з обличчям Лариси. Я беру її за руку, припадаю на коліна і кажу: «Дякую тобі Боже, що ми разом!» А наступного дня треба було справді йти на побачення. Заходжу. Привітався з Ларисою (це ж розмова через скло). І коли ми проговорили години дві, я, пам’ятаючи свій сон, кажу: «Духовного брата ти вже знайшла — ​поспілкуватися маєш з ким. А духовного чоловіка не хочеш мати?» Пауза настала. Лариса знітилась. «Я не зрозумів, — ​перериваю цю паузу, — ​у Господа є «так» або «ні», а що поверх того — ​то від лукавого». І у відповідь чую: «Так». Ці слова я ніби гачком дістав, як мені тоді здалося.

Залишалися формальності. Вони обоє написали заяви в один із львівських рацсів, їм призначили день реєстрації шлюбу за ґратами. Того ж дня єпископ Роман Ляховський і повінчав їх. І додалося три дні до довгострокового побачення — ​тобто було шість щасливих днів. Коли мова заходить про медовий місяць, то Лариса, зазвичай, каже, що в когось він на Канарах, а в них був — ​на нарах. Цікавий і такий збіг обставин: їхнє весілля припало на день народження Андрія — ​15 червня. Це був 1997 рік. А у січні наступного він звільнився з місць позбавлення волі. Як висловлюється чоловік, 21 рік тому Господь дозволив йому бути на свободі. І за ці роки дав семеро дітей.

«З таким чоловіком можна і 10 дітей мати»

У затишній оселі Коржових ми розмовляли про незвичайну любов подружжя. Андрій з вдячністю згадував той час, коли Лариса повірила в нього. А коли мова зайшла про те, що для міцної сім’ї найважливіше, як зберегти її, то я почула насамперед біблійне: «Кого Бог поєднав, того людина нехай не розлучає».

Лариса щиро додає:

— Я казала і кажу: «Дай Боже всім таких чоловіків. Коли чую від когось, як то непросто стільки дітей народити і ростити, то відповідаю: «З таким чоловіком можна і десятеро народжувати».

«З таким чоловіком можна і десятеро народжувати».

А восени 2014–го Лариса Коржова подала документи на присвоєння почесного звання «Мати–героїня» (у сім’ї вже було п’ятеро дітей, яким виповнилося 8 років, як і передбачено законом). Але за першим разом її кандидатуру в обласній комісії забракували. Із соцзабезу повідомили причину: «Нема чітких заслуг матері». З цього приводу Лариса каже:

— Тоді я спересердя питала чиновників: «То що, мені покинути семеро малолітніх дітей і в АТО поїхати, щоб мати ці «чіткі заслуги»? Довелось перебрати домашній архів, знайти нагороди. Зокрема, грамоту селищної ради, яку нам з чоловіком вручили в 2012 році за хороше виховання дітей, створення умов для їх навчання і відпочинку. Лише після цього я пройшла «сито» обласної комісії. Восени 2015–го жінка одержала почесне звання «Мати–героїня»…

Сьогодні у Коржових три студенти волинських вишів. Катруся навчається у Луцькому національному технічному університеті, Андрій і Наталія — ​у Східноєвропейському, Аня, Софія і Данилко — ​учні 8, 5 і 2 класів.

А ось щодо найстаршого сина Ісуса, то у вісімнадцять хлопець, який у профтехучилищі здобув професію кухаря–кондитера, вирішив іти на строкову службу. Оскільки в армію брали в 20 літ, ​став добровольцем і підписав контракт. У 2016 році у складі Львівської 80–ї аеромобільної бригади після «учебки» потрапив у зону АТО, де був шість місяців. А повернувшись додому, учасник бойових дій уже не мислив свого життя без армії і вступив до Одеської військової академії. Нині він — ​другокурсник цього навчального закладу. Як висловилася його мама Лариса Коржова, обрав шлях, який відповідає імені «Ісус» — ​боронитиме мир і спокій.

Андрій Коржов свого часу пізнав силу Божої милості і прийняв хрещення.
Андрій Коржов свого часу пізнав силу Божої милості і прийняв хрещення.

 

Радіє батько зустрічі із найстаршим сином Ісусом.
Радіє батько зустрічі із найстаршим сином Ісусом.
Сімейство Коржових у день дозвілля — на знімку нема лише Ісуса, який, певно, «ловить» фотокадр.
Сімейство Коржових у день дозвілля — на знімку нема лише Ісуса, який, певно, «ловить» фотокадр.

 

 


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.