ФЕРМЕРИ ВИМАГАЮТЬ ЗМІНИТИ ДЕРЖАВНУ ПОЛІТИКУ ЩОДО СЕЛА

Минулий рік запам’ятався нам кризами у нафтовій, м’ясній та цукровій галузях, які боляче вдарили по селу, котре й без того ледве животіє. Ознаменувався цей рік ще й не зовсім сприятливою зерновою політикою. Прорахунків було більше, ніж достатньо. Тому сьогодні сільгоспвиробники, зокрема фермери, які раніше вважали себе поза політикою і цілком віддавались виробництву, теж намагаються якимось чином активізувати свої сили, аби мати вплив на здійснення державної політики щодо села. Наприкінці року у переліку політичних партій з’явилася ще одна – Партія вільних селян і підприємців. Разом із Всеукраїнською асоціацією фермерів та приватних землевласників і Всеукраїнського союзу сільськогосподарських виробників члени партії у грудні минулого року зорганізували акцію під стінами Верховної Ради з метою “вибити” у бюджеті 2006-ого побільше коштів для села та висунули певні вимоги щодо подальших заходів в агропромисловому секторі. Про те, якою повинна бути політика держави щодо села, розмова з виконуючим обов’язки голови асоціації фермерів Волині Миколою Тихоновичем СОБУЦЬКИМ

Олена ДУДКЕВИЧ

- Миколо Тихоновичу, чи відчутні вже якісь результати після проведеної акції? Вас почули?
- Нас і справді послухали, на нас зважили. Керував усім цим голова Комітету Верховної Ради з питань аграрної політики та земельних відносин Іван Томич. Він подбав про те, щоб наші вимоги потрапили до кожного комітету, фракції. В результаті маємо збільшення державних асигнувань на село. Не знаю, як буде далі, але вже у грудні обласне відділення Фонду підтримки фермерства отримало замість обіцяних 25 тисяч гривень, сто тисяч. Засідала відповідна комісія, яка змогла задовольнити заяви фермерів і розділити ці кошти.
- Сьогодні немає жодної політичної сили, яка б не “кричала” про підтримку села. Що ж спонукало створювати ще одну партію і йти на парламентські вибори самим?
- Я часто спілкуюсь з поляками і вони увесь час кажуть: доки не матимете своїх людей у парламенті, ніяких змін у державній політиці не чекайте. Ми ясно бачимо свої проблеми, але не хочемо скидати їх на когось, а беремось вирішити самі. Раніше покладали сподівання на інші політичні сили, але сьогодні змушені говорити, що результати від цього не втішні. Наша партія розрахована на всіх людей, які живуть у селі, і яким не байдужа його доля. Поряд з тим, ми розуміли, що за три місяці розкрутити політичну структуру не реально, тому, враховуючи досвід і політичні позиції по селу, ми пішли на блокування з УНП – силою, яка нас розуміє. У нас – спільні списки і наша ціль – провести наших людей до сільських, районних, обласних рад.
- Чого ж сьогодні фермери очікують від держави?
- У першу чергу потрібно, щоб держава докорінно змінила свою політику і припинила робити ставки на великотоварне виробництво. Бо, погляньте, скільки у нас сьогодні залишилось тих великотоварних сільгосппідприємств? А що робиться навколо них? Повна деградація і занепад. У нас немає самостійного, думаючого господаря. То чи варто плодити ці латифундії? Я з повною відповідальністю можу сказати, що лише шість відсотків сільгосппідприємств в Україні користуються реальною державною підтримкою, це бездоганний спосіб відмивання грошей і не більше. Держава повинна дати можливість кожній людині відбутися. Асигнування на село збільшились, але якщо кошти розподілятимуться за тим же принципом, що й раніше, то у нас багаті і далі багатшатимуть, а бідним стане ще сутужніше.
- Які конкретні кроки ви пропонуєте?
- Нам вкрай потрібні державні програми замовлень на сільськогосподарську продукцію, до яких би мали доступ виробники всіх рівнів. Недосконале у нас і земельне законодавство, яке в ринкових умовах абсолютно не захищає селянина. Що вже казати про систему захисту агропромислового комплексу в рамках світової організації торгівлі!.. Я був у Канаді, в Сполучених Штатах (штаті Айова). У них найбільше господарство – 300 і 140 гектарів відповідно. То, очевидно, і нам треба задуматись над тим, який власник землі нам потрібен. Більше того, я переконаний, що причина криз, які ми пережили, криється у тому, що ставка робиться на великотоварне виробництво. На нарадах ведуть мову, щоб у кожній області відкрити свинокомплекси по сто тисяч голів. Це, може, й вирішить проблему м’яса, але не вирішить проблему села, бо на цьому комплексі працюватиме лише кілька людей. От і виходить у нас, як казав Лукашенко: “Берусь за яйця, пропадає масло”.
- Тоді який вихід?
- Змінити загальну структуру виробництва. Вона повинна будуватись за таким принципом: власне сільгоспвиробник у різних іпостасях, його середовище, що надзвичайно важливо, розвиток інфраструктури – створення кредитівок, обслуговуючих кооперативів, і як остання ланка – партнери, в тому числі і держава як партнер. Коли ми спілкувались з іноземними міністрами сільського господарства Канади і штату Айова, то переконались, що на першому місці у них не надої чи центнери, а середовище, на другому – екологія, і лише на третьому місці – власне виробництво.
- Яким чином тоді визначається державний механізм підтримки сільгоспвиробників, коли виробничі показники ігноруються?
- Він дуже дієвий. Справа в тому, що там дотримується баланс державного капіталу, приватного і соціального. Фермери на селі і їхні сім’ї – це соціальний капітал. Це все пов’язано. Коли виникає якась проблема, держава каже: ми на цьому рівні фінансуємо, приватний капітал – теж захищає свій інтерес на відповідному рівні, долучаються активні люди і вирішується проблема. Учасниками вирішення проблеми є держава, приватники і самі люди. Але першу скрипку все таки грає державний представник, який все акумулює, розрулює ситуацію. Там дуже складні схеми, які себе виправдовують. Скажімо, ціни змінились — і фермер відразу отримує доплати, навіть рукою не поворушивши. Якщо змінюється ситуація не на користь фермера, відразу включається державна машина і йому компенсовують всі втрати.
- Миколо Тихоновичу, щодо державної політики зрозуміло. А що скажете про місцевий рівень, як вдається фермерам вирішувати свої проблеми на рівні області?
- Мені здається, що питання про стан сільського господарства на Волині давно слід внести на розгляд сесії обласної ради, колегії облдержадміністрації за участю громадських об’єднань. Назріла гостра потреба зробити інвентаризацію майнових комплексів агропромислового комплексу та переробної промисловості. Нам бракує механізму відкритості і доступності до державних і регіональних програм. Повинна бути розроблена програма розвитку інфраструктури аграрного ринку. Потрібно, щоб нарешті запрацювали оптові ринки збуту сільгосппродукції, профільна кооперація (об’єднання молочників, цукровиків, овочівників). Від цього ж виграють і виробники, і споживачі. Фермери області - за публічні, прозорі аукціони земельних ділянок, адже сьогодні віднайти землю, щоб відкрити той же оптовий ринок практично неможливо. Є у нас претензії і до кадрової політики в агропромисловому комплексі області. Сільськогосподарську галузь повинні очолювати люди, які прийдуть на посади за принципом відкритості, на конкурсній основі.