Персоналії письменників до своєї серії майстриня обирає, керуючись внутрішніми відчуттями.
Іграшкові Іван Малкович і Януш Корчак: майстриня з Володимира-Волинського створює ляльок-письменників
Нобелівська лауреатка Ольга Токарчук розміром з долоню, добродушний поет Іван Малкович з «Абеткою», який легко поміститься у вашій руці, Алан Мілн з найулюбленішим ведмедиком усіх часів і народів Вінні Пухом, який примостився у куточку креденса – усе це ляльки авторства майстрині Ірини Ломакіної.
Навіть не віриться, що надзвичайно схожі на своїх прототипів фігурки створені з вати, клейстера та глини – виглядають-бо майже як живі!
Нещодавно творчість Ірини вийшла на новий віраж – літературний, інформує Слово правди.
– «Письменницька» серія розпочалася з нобелівської лауреатки, польської письменниці Ольги Токарчук, – розповідає лялькарка. – Зацікавилася нею після того, як їй присвоїли Нобелівську премію з літератури, роздивлялася її фото. Дуже зацікавив мене особливий стиль, зовнішній вигляд Ольги, її зачіска з дредами. Так вирішила зробити її ляльковий портрет.
Далі був Іван Малкович, один з улюблених авторів Ірини. У руки йому дала «Абетку» – раптом хто не впізнає обличчя, то цю книжечку із зайчиком на обкладинці, яка стала хітом видавництва «А-ба-ба-га-ла-ма-га» знає, мабуть, кожен. Третій – Алан Мілн, «татусь» Вінні Пуха. «Перша улюблена іграшка мого молодшого сина – Вінні Пух з «дійснеївської» серії. Але для ляльки дала письменнику в руку іншого ведмедика – того, який він подарував сину Крістоферу Робіну і який був справжнім прототипом Вінні. Читала біографію автора, розглядала чимало фотографій і самого автора, й іграшки, дивилася відео з музею Мілна, аби якнайточніше їх обох відтворити», – розповідає Ірина.
Іван Малкович один з улюблених авторів Ірини. У руки йому дала «Абетку» – раптом хто не впізнає обличчя, то цю книжечку із зайчиком на обкладинці, яка стала хітом видавництва «А-ба-ба-га-ла-ма-га».
Ще одним письменником, який увійшов до лялькової серії, став Януш Корчак. Його майстриня зобразила з дитиною на руках. «Перечитала і передивилася про нього багато. Він надзвичайно цікава і яскрава особистість, – ділиться Ірина Ломакіна. – Вражає, якою сильною, жертовною любов’ю він любив дітей. Героїчно боровся за них. Тож хотілося у такий спосіб вшанувати не тільки його творчість, а й життєвий подвиг».
Персоналії письменників до своєї серії майстриня обирає, керуючись внутрішніми відчуттями. Є ті, хто захоплює, про кого хочеться говорити. Позаяк дещо раніше зробила серію персонажів книжки Льюїса Керрола «Аліса у Країні Чудес», то вирішила доповнити її й лялькою автора. Також у планах Антуан де Сент-Екзюпері з Маленьким Принцом та Астрід Ліндгрен – мабуть, із серією персонажів її книжок.
– Ідеї народжуються спонтанно, – зізнається Ірина Ломакіна. – Завершу «письменницьку» серію – почнеться щось нове, але що саме, наразі не знаю. Дуже люблю своїх «ватяних діток» і планую зробити їх ще багато-багато.
Хобі, яке нині повністю заполонило креативну душу Ірини, виникло три роки тому. Творчістю ж вона захоплювалася з дитинства, хоча й не відвідувала художню школу чи мистецькі гуртки. Вже у декреті почала займатися різним рукоділлям – плела кошики з газет, виготовляла віночки і прикраси для волосся з лаку для нігтів, займалася декупажем. А потім відкрила для себе техніку створення іграшок і ляльок з вати – і захопилася нею.
Як же народжуються ці «ватяні дітки»? «Спочатку робиться каркас із дроту, а на нього шар за шаром намотується вата, яку скріплюю клейстером на основі крохмалю й води, – розповідає Ірина. – У такий спосіб формую фігуру ляльки. Кожен шар має добре просохнути, інакше, якщо покрити його новим, зіпріє, «зацвіте». Готові фігурки розфарбовує акриловими фарбами або гуашшю, покриває лаком.
Такі лялечки дуже легенькі, майже невагомі: одна важить близько 20 грамів. Лиця і руки для них Ірина робить з глини. Купує спеціальну – ту, яка сама затвердіває. «Я не скульпторка, – зауважує жінка, – тому обличчя виліплюють дуже довго і обережно, звіряюся з фотографіями, аби досягнути портретної схожості». На одну іграшку іде два дні, якщо не відволікатися від роботи.Але виготовляє їх Ірина тільки взимку, коли увімкнене опалення. Бо на сонці ляльки сушити не можна, вони жовтіють. А на батареї висихають достатньо швидко. Втім, майстриня планує придбати сушарку, аби не ставити своє хобі на паузу і в теплу пору року.
Лялькове мистецтво Ірини стало проявом її внутрішнього бажання творити речі красиві і зі змістом. Брати замовлення на ляльки вона поки не готова, але не заперечує, що хотіла б монетизувати своє хобі. Тим паче, що на Західній Україні вона – єдина майстриня, яка опанувала таку техніку. Дві ляльки Ірини Ломакіної уже знайшли свої нові домівки, вирушивши за кордон. Друзі пообіцяли передати Ользі Токарчук її лялькову копію. А іграшкового Івана Малковича Ірина хотіла б подарувати письменнику сама – і дуже сподівається незабаром втілити це бажання.
У затишній кухні, де ми розмовляємо, колекція авторських ляльок, яка примостилася на дбайливо відреставрованому господинею старовинному креденсі, – не єдиний цікавий експонат. Адже саме тут, на довгих полицях під стелею, розмістилася виставка ще одного захоплення Ірини Ломакіної – колекції скляних пляшок і пляшечок найрізноманітніших форм і розмірів. Каталог «експонатів» вона не веде, але точно знає, що їх не менше 400. Є фігурні, кольорові – з синього чи зеленого скла, є дуже маленькі, розміром з ніготь. Двох однакових немає. «Не знаю, для чого воно мені, але зупинитися не можу», – сміється Ірина. Прощаючись із гостинною господинею, думаю про те, що, можливо, трішки розгадала цей секрет: її дім, схожий на скарбничку цікавинок, надихає на творчість.
Віталіна МАКАРИК.
