Проголошення Президентом України 2006 року Роком села подарувало селянам надію на те, що вони хоча б тепер отримають відповіді на запитання, які їх хвилюють. І не тільки отримають, а й побачать, як їхні проблеми вирішуються...
Проголошення Президентом України 2006 року Роком села подарувало селянам надію на те, що вони хоча б тепер отримають відповіді на запитання, які їх хвилюють. І не тільки отримають, а й побачать, як їхні проблеми вирішуються. Тим більше, що незабаром – парламентські вибори, і всі політичні сили, пам’ятаючи про те, що в сільській місцевості проживає третина електорату, в унісон повторюють: треба відродити українське село! Чи достатньо у нас буде засобів для того, щоб село не те, щоб відродити, а хоча б припинити невтішну тенденцію занепаду? Що сподіваються отримати в Рік села волинські селяни?
Олена ДУДКЕВИЧ
ЩО ПЕРЕПАДЕ З БЮДЖЕТУ? Думалось, що державний бюджет, який приймався нашим парламентом з такими великими потугами, стане серйозним підгрунтям для того, щоб село, нарешті, відчуло реальну підтримку. І не тільки у сфері сільськогосподарського виробництва, адже серйозних капіталовкладень потребують соціальна і культурна сфери. Без їх реанімації відродження села просто неможливе. І все ж найбільше мешканців сільських територій нині хвилює розмір асигнувань на виробництво сільськогосподарської продукції, бо воно було і залишається для багатьох волинян головним джерелом поповнення сімейних бюджетів. Із розмови з заступником голови облдержадміністрації Віталієм Зарембою, який відає питаннями агропромислового сектора, довідалась, що держбюджет 2006 року у частині видатків на село таки справді ліпший, ніж минулоріч. Чи не найбільшим його досягненням вважається те, що значною мірою зросла кількість коштів, передбачених для прямої підтримки сільгоспвиробника. Віталій Заремба уточнив: - Пряма підтримка – це означає, що гроші потраплять безпосередньо до рук товаровиробника. У цьогорічному бюджеті є окрема графа, у якій йдеться про фінансову підтримку виробництва продукції рослинництва і тваринництва шляхом дотування на одиницю виробленої продукції тваринництва та на гектар посівів у рослинництві. Тобто практично кожен товаровиробник, зареєстрований в органах статистики, незалежно від того, чи це великотоварне підприємство, чи фермерське господарство, має можливість отримати відшкодування. Сума коштів, передбачених для дотування села, становить 1 мільярд 992 мільйони 500 тисяч гривень. У минулому році вона була утричі меншою. Пригадується осіння посівна кампанія, коли державні мужі били на сполох, бо хвилювались, що селяни, розчаровані ціновою політикою щодо зерна, не сіятимуть озимину. Тоді сільгоспвиробників переконували, що з боку держави буде серйозна підтримка у вигляді 200 гривень на засіяний гектар. За кілька місяців ситуація вже змінилась, і сьогодні мова йде про 100 гривень на гектар озимини і 50 гривень на гектар ярини. Але й ці цифри не остаточні, бо не затверджені урядом (для порівняння – польські аграрії одержують 350 євро державної дотації на гектар). - Міністерство аграрної політики не запропонувало нам алгоритму дій з держбюджетом, як це було у минулому році, - розповідає Віталій Заремба. – Скажімо, є стаття про дотаційну підтримку посівів, але ми не знаємо, чи буде, окрім посівів зернових озимої та ярої групи, закладена ще й підтримка вирощування цукрових буряків, кукурудзи. А це вже варто було б знати. Така ж ситуація і в тваринництві. Ми приблизно знаємо, що підтримка тваринництва здійснюватиметься у такому ж режимі, що й минулого року, тобто доплата за високовагову худобу становитиме 1.30 на кілограм ВРХ і 0.85 копійок на кілограм свинини. Але ж знову таки нормативного документа нема (восени у парламенті велась мова про збільшення доплати за високовагову худобу до 3 гривень – О.Д.). Відсутність чіткого механізму дій, очевидно, знову ж таки негативно вплине на настрої селян. Бо скільки ж можна тримати сільгоспвиробника в інформаційному вакуумі і як довго можна годувати його обіцянками? Як може він спланувати своє виробництво, коли в умовах такої державної політики почувається, як матрос на палубі під час шторму? А промисловість тим часом не дрімає. Вона чітко реагує на будь-які зміни в агропромисловому секторі. Не встигли ще підвищити ціну на газ, як хімічні заводи вже на 200-300 гривень підняли ціну на добрива, хоч виробляли їх ще до подорожчання енергоносіїв. Мабуть, неминуче для сільгоспвиробника і подорожчання пально-мастильних матеріалів, як прогнозується, на тридцять відсотків. Варто сьогодні говорити і про механізми розподілу коштів, передбачених для села. Якщо раніше доводилось чути, що лише шість відсотків сільгосптоваровиробників мали доступ до державної підтримки, бо здійснювалась вона відповідно до державних програм і кошти на розвиток селекційної справи чи генетики мало можливість отримати те господарство, яке мало відповідний статус племрепродуктора чи племзаводу, то тепер керівники аграрного сектора запевняють, що кошти дійдуть до виробника коротшим шляхом, себто через дотування. Але поряд з тим у стратегії розвитку сільського господарства як були, так і залишаються програми, відповідно до яких простим смертним сільгоспвиробникам гроші отримати не так і просто – програма здешевлення страхових премій, підтримка витрат на закладку і догляд за садами і виноградниками, фінансування тваринництва м’ясного напрямку, вівчарства, бджільництва, залишається програма докорінного поліпшення земель та багато інших. До речі, цьогорічний бюджет серйозно критикується за те, що суми, передбачені на кредитування, значно менші, ніж торік. Якщо ж говорити про загальну цифру видатків на село, то з держбюджету заплановано виділити 7 мільярдів 327 мільйонів 474 тисячі. Але, по великому рахунку, ці кошти до аграрного сектора мають досить-таки опосередковане відношення, бо включають у себе фінансування різних програм, починаючи від “Шкільного автобуса” і закінчуючи фінансуванням самого Міністерства аграрної політики, науки, відшкодування Пенсійному фонду, сільське будівництво і т. д. Зважаючи на такий державний підхід до фінансування села, говорити про якісь конкретні цифри і стратегічні кроки на рівні області поки що не доводиться. Бо навіть точно визначитись із сумою, яка потрапить до волинських сільгоспвиробників, дуже важко. - Я не можу назвати такої цифри, - каже Віталій Заремба, - бо якою б вона не була, все одно буде малою по тій простій причині, що загальновідомо, наскільки сьогодні зношені фонди сільського господарства, як бракує оборотних коштів сільгоспвиробникам. Часто доводиться чути, що сільське господарство – це мало що не офшорна зона, що це сектор економіки, де чи не найбільше пільг. Але чомусь ніхто не говорить про те, що сільське господарство впродовж багатьох років було донором для інших секторів економіки. Що стосується конкретно Волині, то мушу сказати, що у 2005 році державна підтримка зросла з 56 мільйонів 392 тисяч гривень до 84 мільйонів 574 тисяч гривень. Ці кошти ми освоїли майже на сто відсотків. Якщо брати до уваги минулорічну суму, не враховуючи дотацій за здане молоко і м’ясо, то вона становила 40 мільйонів гривень. Помножимо її на три, оскільки у держбюджеті заплановано утричі більше видатків, і отримаємо приблизну суму, яка надійде на Волинь для підтримки агропромислового комплексу.
ПОТРІБНА ЦІЛЕСПРЯМОВАНА ПОЛІТИКА Коли у Президента України Віктора Ющенка запитали, чим запам’ятається українцям Рік села, він відповів: “Потрібно донести ідеологію, що село – це українська колиска. Якщо українське село пропаде, це будуть проблеми нашого серця, нашої ідентичності, те, що ми називаємо українством. І мова йде не про банальну профільну програму, як тільки зорати чи виростити бичка, а мова йде про те, як знайти на свідомому громадському рівні нову увагу до проблем українського села...”. На превеликий жаль, тезу про Рік села в Україні сьогодні переважна більшість людей і справді сприймає лише як щось із теоретичного доробку ідеології. Бо чіткої програми розвитку села нема. Більше того, навіть ті програми, які загальноприйняті, не виконуються вчасно. Скажімо, ще три роки тому була прийнята важлива й актуальна програма “Шкільний автобус”, але й дотепер вона не виконана сповна. Але ж чому, якщо фінансування здійснювалось з держбюджету? Очевидно, через недоброчесність у виконанні задекларованих програм українські села залишаються негазифікованими, без доріг з твердим покриттям, без спортивних комплексів і комп’ютерних класів у школах. Окремо варто сказати і про інвестиційну політику, яка потребує змін. Село повинно напряму працювати з інвесторами, а не через посередників, у кишенях яких осідає половина коштів. Ми з притаманною нам, українцям, надією сподіваємось, що обіцяні кошти на село допоможуть призупинити занепад “української колиски”. Але чомусь не чуємо від держави про те, що вона в нинішньому році подбає ще й про цінову політику. Адже скільки б коштів у село не вкладали, диспаритет цін на сільськогосподарську продукцію і промислові товари веде село не до розвитку, а до занепаду.
