Ліна Костенко — «цариця поезії в Україні»
Саме так влучно назвав нашу сучасницю американський літературознавець Юрій Луцький
Ліна Костенко не потребує якихось епітетів: видатна, велика, талановита та геніальна. Їй достатньо лише власного імені та прізвища. Якраз цього дня, 19 березня, 90 років тому в родині вчителів у містечку Ржищів Київської області народилася українська поетеса–шістдесятниця, лауреатка Шевченківської премії Ліна Костенко.
У далекому 1977–му старша сестра Рая на моє 14–річчя подарувала невеличку ошатну збірку сталево–білого кольору «Над берегами вічної ріки». Саме з того часу розпочалося моє відкриття неосяжного поетичного всесвіту Ліни Василівни. Навіть важко сказати, скільки людей прочитало цю книгу. Вона пережила бурхливий студентський період, коли в гуртожитку мандрувала з кімнати в кімнату, але дивним чином завжди поверталася до мене. І нині її розгортаю, адже є свої улюблені рядки, які хочеться цитувати.
Згодом нові книги поетеси поповнювали бібліотеку, серед них і роман у віршах «Берестечко», який поставив жорсткий, але реалістичний діагноз українському суспільству:
Боролись ми. Боролись наші предки.
Вже наших втрат неміряне число.
А знов свободу починай з абетки.
А знову скрізь те саме, що й було.
У Ліни Костенко пророчий дар говорити про головне. Ніхто з наших сучасників не вміє так образно сказати. І мовчить вона завжди красномовно. Хіба можуть залишити когось байдужим такі слова:
Прости мені, мій змучений народе, що я мовчу. Дозволь мені мовчать!
Бо ж сієш–сієш, а воно не сходе.
І тільки змії кубляться й сичать.
Всі проти всіх, усі ні з ким не згодні.
Злість рухає людьми, але у бік безодні.
