«Я шостий місяць щотижня їжджу на побачення до коханого. Так, як він колись до мене їздив».
«У нас хлопчик, коханий…»
Молода жінка відпускає жовто-блакитні кульки у небо разом із кольоровим синім димом і пише у своєму інстаграмі: «У нас хлопчик, коханий…». Коханий накритий великою гранітною плитою. На цвинтарі
Інша молода жінка, з пофарбованим у фіолетове волосся, хуліганіста і смішна, бідкається на камеру у телефоні:
– Уявляєте, щоранку пригощаю милого кавою. А він сприймає як належне! І хоча б одного разу було навпаки! Щоб він мені привіз каву…
І переводить камеру на милого. Милий – на цвинтарі. Вона посміхається на камеру.
Їй обережно пишуть: «Є психологи, може, варто звернутися?».
І ще пишуть: «Макіяж, засмага, не дуже видно, що горюєш».
Ще одна, ні, не дружина. Не встигла нею стати. В соцмережі змінила своє прізвище на його. Він встиг зробити пропозицію. Не встигли одружитися. Вона щоденно з ним розмовляє. Три роки. Пішла на послух до монастиря.
Їй пишуть: «Чому московитський монастир?». Вона відповідає: «Бо він туди ходив». І просить: «Не засуджуйте мене. Я можу бути або тут, або вмерти».
І пише-кричить: «Як можна було такого хлопчика – і в землю?!».
Цих жінок можуть зрозуміти лише такі самі жінки. Бо вони розмовляють однією мовою. Вони розуміють жарти і чорний гумор – це змушує посміхатися і не провалитися остаточно у безодню.
А я своєму «смс» уже більш року пишу, мовчить, мабуть там інету нема…
«Написала чоловікові, що приїду ввечері на побачення. Мовчить. Мені ж образливо, що мовчить. Але таки приїхала. Нарядна і красива. А він мовчить…».
«Мій вдома поки. Урна стоїть на підвіконні. Приїжджав побратим провідати, то й каже: ти хоч кепку накинь, а то сонце пече. Сміємося. Це просто триндець, дівчата».
«Я пішла до свого прибирати, то як зачепилася за надгробок! Не витримала, кажу: ото ти розлігся тут! Чи посунься трохи, бо ж пройти неможливо!».
«Похоронили мого «Зевса». А на вечір такий грім і дощ, такі блискавки! Кажемо, що він і там кіпіш навести вже встиг».
«А мій казав: поставте мені на могилі оту надувну штуку, що рукою маше і зазиває до себе, кладовище велике, так хоч знайти легше буде. І на пам’ятнику зекономите. Поржали тоді. Але його легко знайти. Навіть без тієї штуки, що рукою маше. На центральній алеї».
«А я своєму «смс» уже більше року пишу, мовчить, мабуть там інету нема…».
«Я кожен раз приходжу на могилу до свого чоловіка і завжди питаю: «Ти ще тут?». А він весь час там. На місці. Дитина каже: «Ми до тата весь час ходимо, а він до нас – ні».
«Я шостий місяць щотижня їжджу на побачення до коханого. Так, як він колись до мене їздив».
«Написав, що приїде через 2 тижні. Привезли, похоронили. Через 2 тижні».
«Знаєте, іноді подібні жарти – єдина можливість говорити про чоловіка без сліз».
Зоя КАЗАНЖИ, журналістка, міжнародний медіа-тренер, громадський діяч, письменниця, блогерка
Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно! Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу Волинь ЗМІ
Читайте також: Принц Гаррі прибув до України, щоб допомогти у відновленні поранених військових.
