Люди одне одного бояться

45-річна пані Марія з села Коржова, що за 13 кілометрів від райцентру, не має ані кашлю, ані підвищеної температури. Але точно знає, що хвора на COVID-19, — діагноз підтвердив лабораторний тест., пише Reporters.

— Я бухгалтеркою працюю в нашій лікарні. Ясно, що до нас з різними документами постійно лікарі заходили. Певно, так і підхопила, — розповідає телефоном. — Я уже два тижні як на карантині, а оце в неділю минулу попросили всіх вийти і здати тест. Нас п’ятеро в кабінеті, то у всіх п’ятьох результат позитивний. 

Мала би самоізолюватися — та немає як. Живуть удвох із мамою, тій уже 70

— От як я від неї ізолююся? — чую, що усміхається. — Мама сама ходити не може, вона після інсульту. Мушу і в туалет її зводити, і їсти подати. Більше нікого нема. Надвір виходжу — як не виходити? То ж у селі живеш: в хаті мусиш розпалити, і господарка яка є, курям дати треба. Але в мене ні з одної сторони сусідів нема, ні з другої. Так у нас по селах вже давно є — через хату люди повимирали. Але нині то і не зле. Бо кожен тепер боїться такого сусідства — людям здається, що вірус і на кілометр шириться. В магазин не ходжу: його у нас в селі нема. Подзвонила була до знайомої, попросила лимонів мені привезти — вдягла маску, рукавички, запхала гроші у кульочок. Як вона назад їхала, то повісила продукти на пліт, спасибі їй. Стараюсь ні з ким не контактувати. 

Схожої думки тримається і 56-річний пан Ігор з самих Монастириськ. 

Люди тепер бояться одне одного. Церква пуста. Не знаю, що на Пасху нас чекає. 

— Наша медицина до такого не готова! — каже він. І розповідає, як, ймовірно, заразився сам. — Десь числа 13-го [березня], у мене якраз внуки були, відчув температуру. Зміряв — підвищена. Від того дня скакала весь час. Найвища була 38,4. То я лиш тоді її збивав, а решту часу чекав, щоби організм сам боровся. Очі сльозилися, тіло ломило. І ще в грудях трохи боліло, але я спортсмен по життю: кожного ранку зарядку роблю, віджимання — думав, може, то від того. Все ж вирішив на всяк випадок сходити до сімейної лікарки. Зробили мені рентген — легені чисті. А за кілька днів виявилося, що лікарка сама хвора на коронавірус. Ще спершу телефоном консультувала, а тоді їй гірше стало, то забрали в Тернопіль.

З одного епіцентру — в інший

У Монастириськах мешкає трохи більше як 5,5 тисячі людей. У всьому районі — понад 27 тисяч. Місцеві кажуть, що район маленький і роботи тут практично немає, тож багато хто шукає її за кордоном. 

— У нас все закрите давно: і тютюнова фабрика, і маслозавод, і цегельний. Люди мусять їхати на заробітки. Тепер от всі повернулися і таке у нас почалося, — розповідає місцева волонтерка, 55-річна Марія Крайняк. Вона й сама три тижні тому повернулася з Італії. Кілька місяців гостювала у друзів в Ломбардії й опинилася в епіцентрі італійської епідемії COVID-19. — Страшно там було. От і в нас схоже: я в центрі міста живу — дивлюся у вікно тепер, нікого немає на вулиці. І тихо так. Тільки чути, як швидкі їздять і пожежна машина.  

Після повернення з Італії жінка на два тижні самоізолювалася: жила в окремій кімнаті, як виходила в спільні з родиною приміщення, надягала маску, рукавички, дезінфікувала усі поверхні, яких торкалася. Втім, очевидно, що подібних правил безпеки в районі дотримувалися не всі. 

Початок епідемії тут пов’язують з похороном священика

— На початку березня ховали одного священика. Він сам був на Бучацький парафії, але родом з нашого району. І мав колєгу з Заліщиків. Отой заліщицький отець приїздив на похорон, а через кілька днів зліг в тернопільську лікарню з коронавірусом, — пригадує Ігор Федоришин, військовий капелан і місцевий священик. — Після того кинулись шукати, хто контактував з ним, а на тому похороні ж маса людей була!

Не стати українським Уханем

Пізно увечері 1 квітня в медіа з’явилися новини з Монастириськ. Кілька місцевих мешканців записали відеозвернення до Президента Володимира Зеленського з проханням щось робити, аби місто не стало українським Уханем. «Ми не можемо справитися з коронавірусною інфекцією голими руками. Нам потрібні захисні маски та костюми, тести, ліки, окуляри, — йшлося у відеозверненні. — Почуйте нас! Ми ще живі, ми хочемо жити».

— Цей відеосигнал трохи запізнілий, — каже заступник оперативного штабу Павло Дронь. — Ситуація сьогодні краща порівняно з тим, як це виглядало два тижні тому, коли була госпіталізована перша хвора, коли ми не мали майже нічого із забезпечення. 

За його словами, на тих хворих, що наразі госпіталізовані (на момент написання репортажу таких було 19), медперсоналу вистачає. У більшості інфікованих медсестер та лікарів симптомів коронавірусу немає — наразі вони на самоізоляції. В лікарні сподіваються, що за кілька тижнів ті зможуть повернутися до роботи.

На недільній службі у селі Коржова порожньо. Отець Ігор служить і за себе, і за дяка.

— Я через фейсбук передав, щоби люди до церкви не йшли. Розійшлося швидко, як пожежа в лісі. Люди вже знають, що мають дивитися трансляцію богослужіння в хаті, а священик служить в церкві, але без людей. Люди тепер бояться одне одного. Церква пуста. Не знаю, що на Пасху нас чекає. 

Марічка Паплаускайте