Справжній Василь Голобородько: україномовний митець із Луганщини, який відмовив КДБ - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.82 € 29.80
Справжній Василь Голобородько: україномовний митець із Луганщини, який відмовив КДБ

Поезія поетів, які стартували у шістдесятих роках, того ж таки Голобородька чи Грицька Чубая, Тараса Мельничука не втратила актуальності й навряд чи втратить її найближчими десятиліттями

Фото Радіо Свобода

Справжній Василь Голобородько: україномовний митець із Луганщини, який відмовив КДБ

Його 20 років не публікували через відмову працювати з КДБ. Попри стереотип, що «поети з Донбасу» – це російськомовні твори про шахти, він писав українською про оточуючий світ. Він понад 20 років вивчає український фольклор і вважає, що саме звідси беруть коріння світові казки. Він звик, що після переїзду на Київщину про нього майже не пишуть, але у 2019 році в нього «вкрали ім’я». 7 квітня, своє 75-річчя святкував український поет-шістдесятник, лауреат Шевченківської премії Василь Голобородько

Факт 1. Вищу освіту здобув у 56 років

Народився Василь Голобородько 7 квітня 1945 року в селі Адріанополі на Луганщині. У 1964 році вступив на українське відділення філологічного факультету Київського університету. За рік навчався у Донецькому педагогічному інституті, звідки був відрахований за поширення роботи Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація». У 1967 році спробував вступити до Літературного інституту в Москві, але попри вдалий творчий конкурс та рекомендацію Дмитра Павличка, далі до вступних іспитів Голобородька не пустили, пише Радіо Свобода.

Лише у 2001 році він здобуде освіту в Луганському національному університеті імені Тараса Шевченка (тоді ще педагогічному університеті).

Факт 2. Відмовився мати справи з КДБ

Як і багатьом «творчим людям» Василю Голобородькові пропонували працювати з КДБ, обіцяли розв'язати питання з вступом до університету, але не на гуманітарні науки, а в сільгоспакадемію, та що в армію не заберуть. Відмовився. Щоправда, сам згадував: «От я дурний. Побачив: яка Спілка, які книжки видають, як її члени живуть – квартири в центрі Києва, діток повивчали на дипломатів. А я дружину і сина закопав. Тобто ті, хто погоджувалися, непогано влаштувалися».

Поезія поетів, які стартували у шістдесятих роках, того ж таки Голобородька чи Грицька Чубая, Тараса Мельничука не втратила актуальності й навряд чи втратить її найближчими десятиліттями.

Він міг би бути «стукачем», але знайомство зі «святими, справжніми людьми» (так казав) – Іваном Дзюбою, Іваном Світличним, Василем Стусом, Євгеном Сверстюком стримало його працювати з КДБ.

Факт 3. Його твори не друкували 20 років

Дебютна збірка «Летюче віконце», підготована Василем Голобородьком у 1963 році, здобула підтримку тодішніх знаних поетів старшого покоління, однак через відмову автора співпрацювати з КДБ її не допустили до друку. Цікаво, що її все ж таки надрукували у США в видавництві «Смолоскип». В радянські часи такий крок одразу приписував тебе до ворога системи.

Перша книжка в Україні вийшла аж у 1988. За неї Голобородько відзначили літературною премією імені Василя Симоненка.

Факт 4. З 14 років збирав український фольклор

Василь Голобородько понад двадцять років працює над вивченням казок. Проте розпочалася робота над українським фольклором ще у 14 років. А останні роки збирав всі висловлювання у фольклорі – назви, прикмети, прислів'я. Наприклад, за словами Голобородька у фольклорі можна знайти понад сто назв дятла. Крім того, автор впевнений, що більшість казок світових беруть початок саме з українського фольклору.

Факт 5. Надихав інших

Органічною формою висловлення Голобородька був верлібр – вільний вірш.

«Я ніколи не писав би про верлібр, якби не вірші Василя Голобородька», – зізнавався шістдесятник Михайло Вінграновський, – ...з кожного вірша на тебе спокійно дивиться поет. Стоїть і дивиться. А з-за його плеча, зіпершись підборіддям на його плече, виглядає його світ. І все. Більш нічого. Світ, поет і його слово».

«У молодших сучасників найбільше ціную Василя Голобородька. Потім – Вінграновського. І, звичайно, Леоніда Кисельова», – писав Василь Стус.

Хоча сам Голобородько згадував, що коли арештували Стуса та Дзюбу, то не писав їм, бо, по-перше, думав, що туди можна передавати обмежену кількість листів, а родичам важливіше, а по-друге, боявся, що КДБ, яке й так за ним постійно «полювало», може ще більше погіршити його життя.