РИБА З «ДУШКОМ»

Сьогодні чи не всі політичні сили взяли на озброєння тезу про важку спадщину радянських часів. Мовляв, все звідти: і корупція, і хабарництво…

Але тодішні крутії у порівнянні з нинішними, на мою суб’єктивну думку, просто недосвідчені початківці... У 1980 - 1984 роках головою Луцького міськвиконкому працював Костянтин Васильович Литвиненко. За царювання Андропова він потрапив за грати. Правоохоронцям вдалося довести лише недбалість, інші, більш серйозні звинувачення, скасували найвищі судові інстанції.
Як хабар за отримання квартири у тій справі фігурували... рибні продукти на суму 35 карбованців 64 копійки і декілька сотень готівкою

Сергій БОРТНІКОВ

«Мілко плавали хлопці, - подумав я. - От сьо­годні! Беруть особняками-котеджами, дорогоцінними металами і рахунками із багатьма нулями у закордонних банках».
Але й такий висновок щодо Литвиненка виявився не зовсім об’єктивним. З одного боку оперативники, котрі робили обшуки в квартирах чиновників, наприклад, у завідувача відділу по розподілу житла, стверджували: «У них було все. Дефіцитні столові сервізи - вже не знали куди ставити... На пляшках з коньяком пліснявіли етикетки!» З іншого - сам мер жив доволі скромно. Він й досі переконаний, що його звинувачення у хабарництві вигадані від початку до кінця... Але хто ж тоді був зацікавлений, щоб така впливова постать опинилася у в’язниці? На думку Костянтина Васильовича - перший секретар обкому партії, який дав вказівку прокурору області М.Найденку.
Однак давайте ненадовго повернімося у ті часи… Відбувається чистка у державному апараті і у правоохоронних органах, у містах і селах масово виявляють хабарників, розкрадачів соціалістичної власності і навіть прогульників, котрих десятками і сотнями виловлюють з кіноте­атрів, магазинів, перукарень.
Литвиненко, який повірив у щирість намірів партійної верхівки, починає у Луцьку кампанію по боротьбі з «окремими недоліками». Спочатку відмовляється приймати гнилу моркву з приміських господарств, потім бракує партію картоплі. Може, такі функції місько­го голови хтось вважатиме дивними, але тоді перші керівники відповідали за все, у тому числі й за якість громадського харчування!
Проти постачання недоброякісних продуктів Костянтин Васильович рішуче виступив на нараді в обкомі партії і своєю критикою викликав гнів одного з партійних фун­кціонерів, котрому невдовзі судилося стати першим секретарем обкому. Той, вважає Литвиненко, дав органам команду «фас». Таким чином він убивав одразу кількох зайців: показово демонстрував, хто справжній господар міста, прибирав з дороги людину, яка насмілилася виступати з публічною критикою, і показував столичному керівництву яскравий приклад боротьби з “корупціонерами”.
Литвиненко ще керував міським господарством, а проти ньо­го вже збирали компромат: вивчали особові справи найбли­жчих родичів (батько під час війни залишився на окупованій території; син не так давно став студентом одного з місцевих вузів, подейкували, не без допомоги татуся – при бажанні завжди можна знайти за що зачепитися!), перевіряли фінан­сову діяльність мера, розподіл квартир як серед звичайних черговиків, так і пільгових.
Тут треба зазначити, що за свою кар’єру Костянтин Ва­сильович підписав десятки тисяч квартирних ордерів. Будували тоді чимало. І не лише житло. За Литвиненка звели новий Палац обрядів - ЗАГС, багато мостів і шляхопроводів. Здається, 4 з 11.
Так-от, з тих десятків тисяч два не були офор­млені належним чином. Довіряючи своїм підлеглим, мер просто поставив свій підпис на двох не повністю заповнених орде­рах: там були лише прізвища. Перший з них призначався для воїна-«афганця», що працював на автозаводі, другий - ще для одного пільговика, котрого Костянтин Васильович не знав. Ніхто з них квартир, зрештою, так тоді і не отримав. Але це, як то кажуть, вже зовсім інша історія. Вона була виділена в окрему справу, за якою тривалі строки отримали кілька підлеглих градона­чальника.
У той же час в приціл правоохоронців потрапив такий Г.П.Декін, геолог за фахом, котрий мешкав у Петропав­ловську-Камчатському. Ще 1981 він отримав житло у Луцьку. Як особа, яка певну кількість років відпрацювала у важких природних умовах Крайньої Півночі і Далекого Сходу.
Але... Декін не поспішав переїздити до нашого міста і вселив у своє житло квартирантів. Звісно, не безкоштовно. Тоді за такі діяння віддавали під суд! Костянтин Васильович переконаний: перед Декіним поставили дилему: “Або ти вирушаєш за грати, або даєш свідчення проти мера!” Про це Литвиненко неодноразово заявляв під час ведення процесу.
Потім у матеріалах обласного суду з’являться дані про те, що Декін зізнався у даванні хабара Луцькому міському голові у вигляді літрової банки червоної ікри і рибних консервів (дефіцитних тоді лосося і печінки тріски), а також 300 карбованців. Виходило, що той мешканець Камчатки три роки мучився, страждав, подумки засуджував свій вчинок, і нарешті вирішив дати правдиві свідчення. Надто довго він розкаювався, чи не правда?
Як же було отримане це “добровільне зізнання”? Литвиненко, нагадаю, мешкав у Луцьку, а Декін - на Далекому Сході. Виявляється, за ним спеціально літав співробітник Волинського ОБРСВ (російською ОБХСС) майор Л. Тим не менш на попередньому допиті у Петропавловську-Камчатському Декін і його дружина заперечили факт давання хабара, але після того, як головного свідка звинувачення всупереч чинному законодавству 21 січня 1985 року доправили до Луцького ІТТ (ізолятора тимчасового тримання) – у справі з’явилася та одіозна риба. Але її було явно недостатньо. Довелося додати триста карбованців готівкою, які він нібито передав Литвиненкові у його службовому кабіне­ті... ще у серпні 1981 року.
У явці з повинною Де­кін вказав, що мав при собі 600 карбованців. Половину вирішив дати мерові, а дві сотні залишити на при­дбання квитка на зворотний шлях. Але, як засвідчила його сестра, близько 200 карбованців Декін вже витратив на подарунки і особисті речі. Тобто у нього залишалося не 300, а набагато менше грошей!
На цей та інші прорахунки слідства звернув увагу Верховний суд Української РСР. Вирок Волинського обласного суду від 6. 03. 1986, за яким Литвиненко отримав 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна, був скасований. Суд повважав, що, цитую: «вывод о виновности Литвиненко основан на доказательствах, достоверность которых вызывает сомнение», «показания против него получены с грубым нарушением социалистической законности».
Здавалося б - що іще? Але співробітники Волинської прокуратури не здаються! На їхні заяви щодо вини Литвиненка доводиться реагувати Генеральному проку­ророві СРСР, який, зрештою, і вніс протест по цій справі. Розглядав його пленум Верховного суду СРСР під головуванням В.І.Тере­билова. Він постановив, що «Пленум Верховного Суда Украин­ской ССР обоснованно пришел к выводу, что эти показания не­достаточны для вынесения приговора в отношении Литвиненко по обвинению его в получении взятки».
Ніяких симпатій чи антипатій до Костянтина Васильовича автор не мав і не має. Ніколи було взнати його ближче. Я завжди уникав зближення з владцями і вперше зустрівся з Литвиненком лише під час роботи над цим матеріалом…
На його прикладі я хотів показати, якою порочною була НАША ВЛАДА. Втім, вона й нині залишається такою ж. І без зайвих роздумів жертвує своїми маленькими гвинтиками, які працюють не в такт з СИСТЕМОЮ...
На квартиру колишнього градоначальника я прийшов за старим слов’янським звичаєм із пляшкою горілки.
-Забери негайно, - розсердився Костянтин Васильович. - У мене на цю справу алергія!
На що саме – уточнювати зайве.
На подарунки, презенти — особливо — рибу. Яка так часто буває з “душком”!
Наостанок скажу, що попри свою безпрецеден­тність та унікальність справа мера Литвиненка свідчить про те, що в епоху розкритикованого нині соціалізму, недоторканих у нашому суспільстві було набагато менше. І при бажанні прокурор міг відправити за грати навіть самого господаря міста.
Спробуйте зробити це зараз.