П’ЯТИРІЧНА ТЯГАНИНА ЗА ПІДВАЛ

До неї, як не дивно, причетний головний поборник закону у місті.

Підступна хвороба змусила ковельчанина Володимира Чабана понад двадцять років тому звільнитися з місцевої взуттєвої фабрики (зараз від підприємства залишилися одні руїни). “Вердикт” медичної комісії був невтішний – друга група інвалідності. Однак, ставши інвалідом у порівняно молодому віці, він не здався на милість недузі: спочатку працював на дому, ремонтуючи усім бажаючим взуття, а коли у середині 90-их років у країні почалася “велика” приватизація, зареєструвавшись підприємцем, вирішив відкрити власний невеликий бізнес. Місцева влада надала Володимиру Миколайовичу в оренду п’ятдесят квадратних метрів підвального приміщення у багатоповерховому будинку на вулиці Смирнова. До цього тут знаходився спортивний клуб, який належав житлово-експлуатаційній конторі №1. Орендований підвал він переобладнав під майстерню для пошиття та ремонту взуття. Сьогодні разом з ним працює ще п’ятеро найманих робітників, двоє з яких є інвалідами.

Ярослав ГАВРИЛЮК

У 1997 році представництво Фонду державного майна України у місті Ковелі продало Володимиру Чабану це приміщення за ціною майже дві тисячі гривень. Наступного року ним було виготовлено свідоцтво на право приватної власності. Оскільки підвал має вхід з вулиці і знаходиться під банківською установою, а не під квартирами і перебував на той час у державній власності як об’єкт ЖЕКу, то згоди мешканців будинку на його продаж не вимагалося. Але працівники майстерні вирішили на всякий випадок підстрахуватися і зібрали підписи 44 жильців з тих під’їздів, прилеглих, так би мовити, до цього підвального приміщення щодо їх згоди на відкриття тут приватної взуттєвої майстерні.
Усі неприємності почалися після того, як Володимир Чабан зробив у своєму підвалі капітальний ремонт, вклавши чималі кошти “Знайшлися люди, які захотіли просто-напросто його в мене відібрати”, – з гіркотою каже він. У 2002 році пенсіонер Микола Чайніков заявив судовий позов на власника майстерні та Ковельську міську раду. Свої вимоги позивач мотивував тим, що він на початку 90-х років приватизував в цьому будинку свою квартиру, а значить і є співвласником всіх його нежилих, в тому числі і підвальних приміщень. Позивач стверджував, що нібито порушено його право на власність і просив суд визнати недійсним рішення Ковельської міської ради від 25 квітня 1996 року в частині включення підвального приміщення багатоквартирного будинку, яке орендував Володимир Чабан, до переліку об’єктів комунальної власності, що пропонувалися для приватизації.
Представники міської влади представили документи, згідно з якими при будівництві даного багатоповерхового будинку проектом на спірній площі не передбачались кладові для жильців. Тут є водопровід, санвузол. До того ж, під майстерню влада продала безпосередньо державне майно, на яке ніхто із жильців не претендував. Зрозуміло, що Володимир Чабан на законних підставах став власником підвалу. Суд розібрався в суті справи і відмовив у позові. Микола Чайніков оскаржив це рішення в апеляційному порядку, проте ухвалою міського суду його скаргу було повернуто у зв’язку з її невідповідністю вимогам Цивільно-процесуального кодексу України. Ухвала оскаржувалась позивачем в апеляційній та касаційній інстанціях, які залишили її без змін.
І тут на поле “битви” за підвал несподівано вийшов ковельський міжрайонний прокурор Сергій Масалов. “З тієї інформації, яку нам надали деякі жильці, то вас взагалі треба судити”, – сказав представник однієї правоохоронної структури Володимиру Чабану. Від імені того ж таки Чайнікова та його сусідки Лідії Бурлуки прокурор подав до суду позов про визнання недійсним договору купівлі-продажу підвального приміщення. У незавидній ролі відповідачів знову опинився Володимир Чабан та Ковельська міська рада.
Суд визнав прокурора Масалова неналежним позивачем, тому що як Микола Чайніков, так і Лідія Бурлука отримують пенсію і мають можливість самостійно захищати свої права. Тоді жильці особисто заявили позови. “Віддайте нам швидше підвал, бо немає де ставити банки із консервацією”, – вигукувала сивочола жінка, яка має свій підвал і протягом багатьох років якось обходилась без приміщення, де знаходиться майстерня інваліда. Феміда відхилила й ці позови.
Незважаючи на абсурдність претензій на майно інваліда, прокурор Сергій Масалов ще раз звернувся до правосуддя. Свою дивну позицію він аргументує статтею 10 Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду” та рішенням Конституційного суду України від 2 березня 2004 року, якими передбачено, що “власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинку, які передаються безоплатно і окремій приватизації не підлягають”. Таким чином, на думку прокурора, пенсіонери Чайніков та Бурлука разом із Ковельською міськрадою є співвласниками допоміжних приміщень, в тому числі і підвальних, мовляв, обоє жильців не давали своєї згоди на продаж спільного майна. “Залучивши” до справи ще п’ятьох, так званих третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на стороні позивача, Сергій Масалов просить суд визнати право спільної власності лише Лідії Бурлуки та Миколи Чайнікова на підвальне приміщення Володимира Чабана. Чому ж не всіх інших жильців?! До речі, Лідія Бурлука приватизувала свою квартиру кілька років тому.
А що думає прокурор з приводу дії законів у часі і просторі? Адже приватизація підвалу Володимиром Чабаном відбулася ще у 1997 році, а рішення Конституційного суду України – лише через 7 років. Якщо власник майстерні є добросовісним набувачем державного майна, то на підставі якого нормативного акта його хочуть позбавити права власності? Це ніщо інше, як спроба конфіскувати приватне майно, яке він набував протягом всього часу. І як же тоді бути із статтею 41 Конституції України, яка гарантує непорушність права власності?
Тут є ще один парадокс. Міжрайонний прокурор, заявляючи повторний позов з тих же підстав і по тому ж предмету спору, з якого йому свого часу відмовив суд, хоче визнати недійсним один лише договір купівлі-продажу підвального приміщення, укладений між представництвом Фонду державного майна України у місті Ковелі і Володимиром Чабаном. А рішення міської ради, яким було дано дозвіл на продаж, – залишається в силі?! Ковельська міська рада не продавала Володимиру Чабану підвального приміщення, а, значить, і претензії до неї – безпідставні. Судова тяганина триває уже п’ятий рік і їй не видно кінця-краю.