Після Литвиненка ніхто з наших високопосадовців за грати не потрапляв. Хоча принаймні одна справа могла стати ще більш резонансною. Але вона навіть не дійшла до суду. Тому я не згадуватиму ані прізвища її головного фігуранта, ані його чин. Хай буде просто: державний службовець С...
Після Литвиненка ніхто з наших високопосадовців за грати не потрапляв. Хоча принаймні одна справа могла стати ще більш резонансною. Але вона навіть не дійшла до суду. Тому я не згадуватиму ані прізвища її головного фігуранта, ані його чин. Хай буде просто: державний службовець С.
СЕРГІЙ БОРТНІКОВ
Так от. На початку дев’яностих він занедужав і ліг у лікарню. Симптоми – загальна слабкість, нестійка температура (сьогодні 36,6, завтра - 37,5)… Встановити точний діагноз (а це був звичайний гепатит!) медики одразу не змогли, і наш герой почав підозрювати найгірше – СНІД. З переляку наробив купу дурниць... Звичайно, якщо довіряти його свідченням. Того вечора хворий вирішив прийняти ванну і, попередивши по телефону дружину, викликав у лікарню службовий автомобіль. Водій швидко відвіз патрона до його будинку, але зупинився не з парадного, а тильного боку. Втім, С. буде достатньо лише пройти через арку. Але ні за півгодини, ні за годину він вдома не з’явився. І його “половина”, щось відчуваючи, передзвонила шоферові. Той, не гаючи часу, рвонув до місця, де висадив шефа. Там зустрівся з дружиною і дочкою С. ... І тут їм назустріч вийшов сам чиновник – блідий і скоцюрблений. - Мене порізали! - сухо повідомив, не відриваючи рук від живота. Водій миттю доправив боса назад в лікарню. Хірурги обстежили рани. Їх виявилося аж три. Одна, поверхнева, небезпеки не становила. Друга проникла у черевну порожнину. Третя, найнебезпечніша, зяяла у грудях. Вона навіть трохи зачепила серце, але не тільки це хвилювало медиків. Більше побоювань викликав тромб, який утворився в одній з судин. У потерпілого порушився кровообіг, поступово падав тиск. Крім того, лікарі виявили важке отруєння.... Додайте до цього “букета” ще не діагностовану “жовтуху”, і ви зрозумієте, що тієї миті життя С. висіло на волосині. - Становище критичне, але стабільне, - повідомив головлікар медустанови заступникові начальника відділу карного розшуку обласного УВС В.П. Бешті, котрий очолив оперативно-слідчу групу. Тоді Віктор Пилипович мав інше, не менш відповідальне завдання, і перебував у відрядженні в Нововолинську. Там, в озері мікрорайону Шахтарський, знайшли розчленований труп. Один тулуб: ні рук, ні ніг, ні голови... Дзвінок з УМВС пролунав пізно вночі. - Терміново поверніться до Луцька! – вимагав черговий. Бешта відразу зрозумів: трапилося щось неординарне. Передчуття його не обманули: хтось поранив самого С.! Звісно, привід недостатній для того, щоб відірвати від розслідування вбивства, яке, до речі, перебувало у завершальній стадії, але служба є служба. Опер гнівався та вигляду не подавав... - Характер поранень свідчить про непрофесіоналізм нападників, - вів далі головлікар. - Рани прямі, неглибокі. Складається враження, що людину ЗАЛЯКУВАЛИ чи ДОПИТУВАЛИ. Висновок досвідченого медика плюс факт тривалої відсутності С. викликали у Бешти сумніви у правильності вибраної слідством версії: “хуліганський напад”. Таке формулювання, запропоноване потерпілим, задовольняло владу і всіляко підтримувалося нею, але Віктор Пилипович мав особливу думку з цього приводу і висунув у розряд основних два варіанти розвитку подій. За першим з них напад на С. він прямо пов’язував з його професійною діяльністю, за іншим - з особистими, інтимними мотивами. Який з них мав місце насправді - Бешта не знає й досі. З сейфа С. були вилучені всі записи з обліку ліцензій на право вивезення за межі області продукції сільськогосподарського призначення в обмін на паливно-мастильні матеріали, прокат, ширпотреб. Тоді в економіці країни правив бал Його Величність Бартер, що став для владців і наближених до них осіб справжнім Ельдорадо. У руках правоохоронців несподівано опинилися всі корінці ліцензій, з яких вони довідалися, кому і скільки дозволили вивезти продуктів, і що за це мало надійти натомість! Чиновники почали вимагати негайно повернути папери і спорядили до УМВС делегацію з членів ревізійної комісії облвиконкому. Але двоє старших офіцерів Головного управління карного розшуку МВС України, котрих відрядили на допомогу Віктору Пилиповичу, в один голос заявили: - Ніяких документів не віддавати! Ліцензії призначались здебільшого для керівників колективних господарств «міцних» районів — Ковельського, Горохівського, Володимир-Волинського. Вилучених документів цілком вистачило для того, щоб відтворити картину збитковості таких оборудок для економіки нашого краю. На шляху зникали мало не ешелони цукру. Іноді товари, отримані по бартеру, поступалися у вартості поставленим харчам в десятки разів! Додам, що право підпису таких ліцензій в області мали всього декілька осіб, серед яких і герой цього нарису. Не знаю, чи вдалося б тоді довести корисливі мотиви у діяльності посадовців. Недбалість, злочинна спрощеність у видачі ліцензій, цілковита відсутність контролю за бартерними операціями - були очевидні! Міг за таких обставин С. когось образити чи з кимось не поділитися, що своєю чергою неминуче б призвело до кривавої “розборки”? Як на мене - міг! Але, ще перебуваючи у реанімаційній палаті, С. несподівано висунув нову, на перший погляд, абсурдну версію. Мовляв, він вважав себе невиліковно хворим і тому вчинив спробу самогубства. Спочатку намагався проштрикнути себе ножем – тому й пішов не додому, а у парк; потім, коли зрозумів, що йому бракує мужності, випив рідину з банки з-під фарби, яку він знайшов у під’їзді сусіднього будинку... Перевірили. Начебто все співпало. З приводу свого дорогоцінного здоров’я С. й справді сильно панікував. Про що свідчив навіть його лікар. Характер отруєння (в організмі потерпілого виявили сліди оліфи й бензину) теж підтверджував його слова. Але банку, в якій, за припущеннями Бешти, хтось відмочував пензлі, знайти так і не вдалося, хоча оперативники обдивилися все довкола, опитали сотні лучан, особливу увагу приділяючи тим, у кого недавно був ремонт. Не знайшли й ножа для «харакірі», який невдаха-самогубець нібито викинув у кущі. Це було доволі дивно, бо міліціонери прочесали мало не кожний сантиметр міського парку. Отже, запитання залишилися. А от сам С. з реанімаційної палати... зник. “Діставати” його вдома слідчі не ризикнули. А справа... Справу, яка знаходилася у прокуратурі, припинили, щойно С. дав свідчення проти самого себе. У зв’язку з відсутністю складу злочину. Дуже зручне формулювання... А як же слідство з приводу правомірності видачі ліцензій? Думаю, всім вже зрозуміло, що його просто не було. Не ставилося перед операми таке завдання. Розкрили “хуліганський напад”, який згодом перетворився на спробу самогубства - і до побачення. Далі, хлопці, не ваше діло!
